Три сестри

Колись давно, коли живі істоти ще не бродили лісовими тропами, було на Землі одне заповідне місце. Там дерева тягнулися до самих небес, а їх гілки перепліталися, створюючи величезний живий звід. Й така велич була в тому зводі, що навіть гори здавалися поруч із ним лише невеликими пагорбами. 
Кружляла у тому зводі річка, яка дзюрчала чистою джерельною водою, та відображала блакитне небо з білими як сніг хмаринками. Річка омивала круті схили берегів, де корні величезних дерев плели неймовірні узори. Це було радісне місце - мир та спокій, яскравість та краса - всього цього було там в достатку. Але не було там тільки одного - Життя, яке могло б радіти цьому чудовому Саду. 
І ось, коли весна розпускала квіти та дарувала сонячні промені, подув теплій та лагідній вітерець. Він був новим в цьому благословенному місті, тому просто літав всюди, колихаючи великі та маленькі гілки дерев, кущі, квіти і трави. А ті відпускали своє насіння на волю, даючи йому летіти з вітром. То ж вітерець підхопив насіння всіх живих рослин, та кружляв із ними над річкою. Частина їх падала на землю, та одразу давала ростки, що омивалися річкою та живилися лагідним весняним Сонцем. 
Але вітер знайшов дивної краси поляну, куди й дуже бережливо поклав насіння, та відлетів знову. А насіння з'єдналося чарівництвом весни, та почало рости. Дерева спостерігали за ним, та дивувалися, бо з цього насіння виросло саме справжнє чудо, ім’я якому - Любов. Вона була прекрасніше самої Краси, та добріше самої Доброти. Бо народилася вона із всього самого світлого та вродливого, що було у тому Саді. Її очі були глибше за саму глибоку річку, волосся було як водоспад, а її голос був першою та найчарівнішою музикою, що була у цілому Світі.      
Вона дивувалась чарівному Саду, та сама дівувала його велетнів, які любили її як своє рідне дитя. Але вона була одна, та ніяка дивовижна краса Саду не могла її втішити. То ж одного разу, впустила вона на землю свій волос, та почав він рости. І родилася з Любові її перша сестра - із чорними як вугілля волосами, та пронизливим поглядом. Вона ходила за своєю сестрою, та хотіла, щоб всі дерева бачили тільки її вроду. Вона не могла інакше, бо звали її - Ревнощі. Та була вона не доброю й лагідною, як Любов, а хитрою та підступною. 
Любов хотіла знову радувати свій чарівний Сад. Тоді кинула вона ще волосся у траву, та й народилася ще одна сестра Любові - Печаль. Вона була сумною та дивилась на Світ вологими очами, що змушували сумувати всі дерева та трави. Навіть квіти опускали свої листя до самої землі, коли вона тихою ходою йшла повз них.   
Але Любов бачила у сестрах тільки найкраще, та любила їх усім своїм великим серцем. Але Ревнощі та Печаль були іншими, та кожна з них прагнула свого. Одна хотіла того, щоб всі плакали, а інша - щоб помічали тільки її. То ж, коли сестри сиділи біля дивовижній річці з кришталево чистою водою, дві молодших сестри дочекалися, доки старша заснула. Поклали вони її на маленький плотик із гілок, та пустили в річку. Та забрала річка той пліт далеко, за чарівний звід Саду.  
Але на берег винесло ще однин волос Любові. Так й народилася ще одна сумна та нелюдима сестра - Самотність. Вона сторонилася дерев та квітів, та навіть своїх сестер. І не було в тому Саді місця, де радість знов дзюрчала би у струмках та в листві. Бо не осталося в тому Саді Любові - тільки Печаль, Ревнощі та Самотність. Тоді чудовій Сад став в’янути та чахнути. Навіть величезний звід став лише огорожею з сухих та ломких гілок. Навіть річка стала більш схожою на болото, що наповнилося тванню та помутніло. 
І пішли сестри з того Саду, що більш не був їхнім домом, а став лише згубним та безрадісним місцем. Довго скиталися вони по Землі, доки не побачили свою старшу сестру - Любов. Вона ходила від дома до дома, та дарувала своє світло людям, роблячи їх життя радісним та щасливим. А сестри ходили за нею по черзі, та заглядали у людськи домівки, життя та душі.  
Так вони й ходять. Спочатку з’являється Любов, потім Ревнощі, а за нею Печаль та Самотність. Але й вони не сидять довго в людських долях, бо з весною насіння знову кружляє у повітрі, та знову народжується дивовижна та прекрасна Любов. І знову розквітає Сад, наповнюючись головним дивом цього Світу - новим Життям.