Президентом бить опасно

     или як Баба Яга врятувала мені життя

   Іду собі, гуляю, дихаю  свіжим повітрям і красотою ненаглдною милуюся. А навколо, куда неповернусь, дерева в пишному цвітінні, кущі в сонячних

 
променях фарбами переливаються; впрдовж стежок, посипаних золотим пісочком,
 мягкеньки лави, щоб зручно було посидіти відпочиваючим. Я теж сів навпроти зеленої галявни: глянув туди, а там - павичі з розпушеними веселковими хвостами, а поряд, в озері гуси-лебеді плавають... В очах, наче від св'яткового фейерверку, зсіяло. Сижу і думаю-гадаю, куди ж це я потрапив, в казку якусь, чи до відомого українського олігарху?
   І так замріявся, так мені солодко, покійно, що я навідраді весело засміявся.
   -Смійся, регочи, побачимо, як ти, старче, будеш потім веселитися, - почув я поза сна, писклявий голос незнайомого створіння.
   Розплющив очі і, з переляку, знову їх закрив, бо по під руки держали мене не як у вісні, двое ангелочків з крильцями, а бісенята, з рожками, копитами і хвостами...
   -Куди ви мене супроводжуєте? -трішки отямившись, питаю куцих.
   -Тримася міцніше за рожки, бо можеш потрапити туди, куди Макар телят...-хи-хикнуло одно із чортенят і, мабуть навмисно, щоб я перелякався, із-за хмар ми стрімко полетіли вниз.
   "Терпи козаче, горе, будеш мед пити, прошептав я і приготувався до... Макара.
Але вже за декілька секунд я побачив золоті купола Софіївського Собору і зрозумів, що летіли ми не до Макара, а до Києва.
   Через мить ми хлюпнулись у якомось дворі в калюжу, в якій я втопив свої ноги в новеньких шкрпетках і вже хотів предявити їм рахунок, як мене не церемонясь, підхопили по під руки і завели в величезне підпілля. В ньому, ледь освітленому, за великим столом, разом з ногами, сиділо, подібно, людини, якесь страховисько в пірьях.
   -Кого це ви привели? -несподівано заревіло гучним голосом чудовисько?
   -Президента, -затремтівши з переляку, прошептало бісеня.
   -Оцей старець, що вилупив на мене свої баньки, є президент? -зареготало чучело. -Це воно,-показуючи на мене розчіпленою з гострими пазурами лапою,
-обіцяло припинити війну на Сході, покращити життя українцям?! Я знаю: президентом України є Зеленрський. Я його бачив по телебаченю. Він, хоч і маленетй ростом, але молодий і гарний. А це хто?!
   Отямившись від страху, одно із бісенят стало виправдовуватись, мовляв, коли Зеленського вибрали президентом, він сказав, що президентом став не тільки він, а і ВСІ УКРАЇНЦІ. Тому ми і привели одного із них...
  - Ага, так це ти, дідькова бісова душа, - знову витріщився на мене чортяка,-обіцяв не їздити кортежом в пітора десятка аквтівок, не жити в Конча-Заспа, а подарувати  там всі споруди українським дтям, а...
   -Боженько, да причому тут я, - перепинаю потвору.
   -Я тут твій Бог, твій чорт і біс лихий! -збеленіло страховисько. - В пекло його, буде знати, як людям брехати.
   -Не виновен я, це все він, Зеленський! -зрозумівши що все для мене може закінчитись дуже погано, -кричу йому, як кричала в кінофільмі "Брильянтова рука"
акторка Светлана Светличная (Анна Сергеевна): "не виноватая я я, он сам пишел...".
  - В казан його,з окріпом,-ще більше збісився нечистий. -Швидко відчуєш хто є хто!...
  - Не президент я, -повторюю десятий раз куцому. -Зеленський всьму голова та його свита, яка мабуть, не так сшита.
   -Досить з ним розмовляти; він, як і Порошенко - двулічний, обдурив громадаян України - своїх виборців, довів людей до жебратства...
   "Ну ти дивись, який він праведний, мрію по себе. Це ж правда: старці не родяться, а за допомогою президентів, в тому числі і Зеленського, робляться..."
   -Ведіть його, сукіного сина, в пекло, на сковороду,- раптово змінив чорт мені окріп на гарячу сковороду.
   Замість двох чортенят, з котрими я прилетів із Хмельницька до Києва, і котри мене "охороняли" у офісі в головного чорта-прокурора, так я про себе називав чудовисько, зявились двое здоровених бісів, підхоривших мене по під руки так, що я і ворухнутись не міг,і поволокли мене по сходинкам в другу печеру, яка була низче підпілля, де ми були.
   Десь метрів за 25-30 відкрились навстіж величесні двері, в які можливо і танком заїхти і звідкіля пахнуло жаром, гучним веселим реготом, писком малих і великих чортів і ще якихось там потвор...
   -Привели президента, привели президента! зараз смажити будемо -горланили одні, в окріп його, в окріп, верещали другі!..
   Звідкіля зявилась зі своєю ступою та метлою Баба Яга, я не помітив. Піднявшись над хмарою диму від сковороди, де щось пеклось на подобу людини, паром  над чаном з окріпом, голосом актора радянського і російського кіно Георгія Міллера, вона гучно крикнула: "Стій, замовчіть і не рухайтесь! Я зараз вам розтулмачу,- показав в мене пальцем,- хто цей старець, все ще міцно скованого лапами чортів, і хто такий Зеленський".
   Чому вона вирішила мене захистити: може була в мене,старого, закохана, чи була зла на Зеленського, я не знаю. Але, дякуючи їй, я не потрапив ні на сковороду, ні в окріп.
   -Як своєчасно інформують мене мій друг, товариш і брат чорний ворон, а ще сорока-ворвка приносить вісті на хвості, мені відомо що перед вами один із 40 мільйонів громадан України, в тому числі і оцей дід, назван Зеленським президентами для того, щоб за всі його  гріхи, які він наробив, відповідав не він, а ось таки бідолаги, як оцей дідок.
   "Отож буває і таке, що іноді бють Хому за Яремину вину, прогуснявив у мене над вухом чорт".
   -А Зеленський, продовжувала свою адвокатську річ Баба Яга, -двулічний, як і його попередник, лукавий чоловік. Як і раніше, звикший хизуватися перед глядачами, продовжує це робити і в ролі президента. Перемогти в собі шоумена, він до цього часу так і не зміг...
  -А президет то не настоящий! -загорлопалили в печері. -А президент-то не настоящтй! Зеленського в пекло! Зеленського на сковороду!!! Діда-старика відпустити! Діда-старика відпустити!
  -Єге ж, відпустити, відпустити, -з великим задоволенням декілька разів повторила Баба Яга.
   Від галасу, смердючого диму і шкварчаня чогось там на величезній сковороді, у мене розболілась голова. Я протягнув руку до приліжкового столика за пілюлькою від голови і перекінув кружку з водою. Вона почала литись на підлогу і я пркинувся від такого страшного сну. Протерся рушником від холодного поту і... "Слава Всевишнему, що це був сон, а не наяву", прошептав я и пішов на кухню промочити  горло... А ще,  добавив "Боже, як небезпечно бути президентом! і щоб заспокоїтись випив декілька капель... горілочки..."
                Виктор СТАРИК.

19.08.2020.



-