До бабусi...

Я  іду вздовж річки, як в дитинстві
Тільки під ногами стогне сніг
Спогадів калейдоскоп барвистий
В пам’яті збудив дитячий сміх...

Бачу як мала пісчаним шляхом
Плутаю із двору у двір слід
В родичів гуляю і з сестрою
В тітки печиво печем і хліб.

Витинаю місяці і зорі,
А обрізки тіста впотай їм.
Граюсь із собакою надворі
Й пообіді спати йду у дім...

Найсолодша морква - у сусідів!
Що вже з палець вздовж всієй межі
Ми її наввипередки рвемо
І їмо в землі прямо з ріллі...

Як жара спаде біжим на русло
Там стрибаєм досхочу з моста,
Плаваєм, дуркуєм, раків ловим,
Плетемо вінки... і день сплива.

Лине зов бабусин в надвечір’ї...
В березі принишкли у саду
Мрії свої сієм в різнотрав’ї
Ми сховались – ждем першу зорю...

На вечерю молоко парує
Є й холодне кисле під столом
Хліб, кисіль... під ліжком трави сохнуть... 
В хаті пахне затишком й теплом.

Я лягаю спати коло груби
Наче в казці в печі жар тріщить
Радіо симфонію  транслює
Дід газетою ледь шарудить.

Я встаю з бабусею за півнем,
Вона вчить читати «Отче наш»...
Потім в двір ідем «порать хозяйство»...
Ген з калітки кличуть: «Бабо Паш!»

В неї двір завжди був повен люду
Цілий день відкритий для гостин
Подруги, сусіди, діти, внуки...
Наче в вулику хватало місця  всім.

Я  іду вздовж річки, як в дитинстві
Тільки під ногами стогне сніг...
У цей двір щоб з нею попрощатись
Ми зійшлися знов з своїх доріг.

4 січня 2017
Ангеліна Верхогляд