Пiсня вiтру
Десь там, за вихололим ним,
тебе - біду - ще не забули,
і не розвіяли, мов дим
з чужого вогнища. За спомин
ти трохи згодом все віддаш,
щоб з’ясувати врешті хто ми
і дочитати «Отче наш»
над цим протятим злістю світом,
що сам себе давно вбива
бажанням бути, а не жити.
В його отруєних словах
лиш те, що, зрештою, почули
такі ж утриманці біди.
Тому - стривай, не рви з минулим
і шанс в майбутньому знайди...
Свидетельство о публикации №121010305031