В тал й Б лоз р - En

«... тут зараз читатиметься лише миттєва емоція, вигадана рефлексія, одиноке бажання нестримності й великого подиву. думка, яка не повинна відлунити у серці.
думка, яка має бути непочутою, відхиленою і не викликатиме протесту проти себе...
думка власної непотрібності не має цікавити чиїйсь розум більше, ніж розум, де вона була зачата. але ж має стати краще, коли думка вивільниться із черева передчасно....
*
інколи мені здається, що захід сонця — красивий провокатор одинокості.
інколи мені здається, що  захід сонця — красивий провокатор одинокість : з його відтінків пристрасті не відтворити єдиний  колір любові. і все ж потім, по заходу, буде одинока чорнота осяяна непотрібним світлом. люди бояться зізнаватися навіть собі, що в ночі їхня значимість дорівнює значимості зірок; що ніч створена з егоїстичної краси для отримання єдиного нетваринного задоволення — естетичного.
мабуть тому й ніч у наших думках – збочена. але навіть коли за спиною чується інше серце, темінь не береже  тебе од відчуття самотності, бо лише вночі думка шукає істину. а істина (і в смерті, і в любові) буває зухвало зрадливою. самотність - це неемоція, можливо, й невідчуття, можливо й нестан, можливо, це - сутність, яка розкрита в мені більше за вміння любити чи співчувати; можливо це спосіб, який вважався єдиним правильним, аби навчитися жити. самотність не загасити кількістю родичів, друзів, приємних відчуттів, щасливих вражень і одержимою любов’ю.
це вище, хронічне пізнання сутності; воно поза часом, воно із загостреннями і воно невиліковне. але мене цікавить інше - коли відбулося зародження емоції самотності, що живило її, що вона стала сутністю?

"... only instantaneous emotion, imaginary reflection, lonely desire for incontinence and great surprise will be read here now. a thought that should not resonate in the heart.
an opinion that should be unheard, rejected and will not provoke protest against oneself ...
the thought of one's own uselessness should not interest one's mind more than the mind where it was conceived. but it should get better when the thought is released from the womb prematurely ....
*
sometimes it seems to me that the sunset is a beautiful provocateur of loneliness.
sometimes it seems to me that the sunset is a beautiful provocateur of loneliness: from its shades of passion not to reproduce a single color of love. and yet then, to the west, there will be a lone blackness illuminated by unnecessary light. people are afraid to admit even to themselves that at night their significance is equal to the significance of the stars; that the night is created from selfish beauty to obtain the only non-animal pleasure - aesthetic.
perhaps that is why the night in our minds is perverted. but even when another heart is heard behind you, darkness does not protect you from the feeling of loneliness, because only at night the thought seeks the truth. and truth (both in death and in love) is defiantly treacherous. loneliness is an emotion, perhaps a lack of feeling, perhaps a loss, perhaps a essence that is revealed in me more than the ability to love or sympathize; perhaps it was a way that was considered the only right way to learn to live. loneliness is not extinguished by the number of relatives, friends, pleasant feelings, happy impressions and obsessive love.
it is a higher, chronic knowledge of the essence; it is timeless, it is exacerbated and it is incurable. but I am interested in something else - when did the emotion of loneliness originate, what nourished it, what did it become?


(c) Vitaliy Bilozir

(c) translated into English by Maryna Tchianova