Вiзьми на радiсть

Осип Мандельшам
Візьми на радість із моїх долоней
Потроху сонця... кріхту меду,
Як нам веліли бджоли Персефони.

Не відв'язати  незакріпленого човна,
В хутро  одягненої  тіні не почути,
Не подолати у житті дрімучим страху.

Нам залишлись тільки поцілунки,
Кошлаті, як маленькі бджоли,
Які вмирають,  залишая вулик.

І шарудять вони в прозорих нетрях ночі,
Їх рідний дім - ряснистий ліс Тайгета,
Їх їжа - час, медунка, м'ята.

Візьми ж на радість дикий подарунок,
Непоказне засушливе намисто
З загиблих бджіл, що мед перетворили в сонце.



Возьми на радость из моих ладоней...
* * *
[Обращено к О. Арбениной]

Возьми на радость из моих ладоней
Немного солнца и немного меда,
Как нам велели пчелы Персефоны.

Не отвязать неприкрепленной лодки,
Не услыхать в меха обутой тени,
Не превозмочь в дремучей жизни страха.

Нам остаются только поцелуи,
Мохнатые, как маленькие пчелы,
Что умирают, вылетев из улья.

Они шуршат в прозрачных дебрях ночи,
Их родина — дремучий лес Тайгета,
Их пища — время, медуница, мята.

Возьми ж на радость дикий мой подарок —
Невзрачное сухое ожерелье
Из мертвых пчел, мед превративших в солнце.

1920