Юрий Октябрёв. Цепь. Рус. Бел
тянусь к тебе рукой, а может – лапой,
залей мне воском уши, ослепи –
я потянусь тогда к тебе на запах.
Ты где-то рядом – не обманет нюх
цепного пса, не верящего звуку,
но если выбирать одно из двух,
я никогда не выберу разлуку.
Ведь что ни ночь – на новое звено
становится как будто цепь длиннее,
и до тебя на шаг поменьше, но
на столько же к земле пригнется шея.
Не уходи, прошу, так далеко,
где я тебя не чувствую, не вижу,
с такой обузой разве что ползком
удастся пододвинуться поближе.
И лезут мысли пальцами под нож
о том, что с каждой ночью цепь прочнее,
и если вдруг меня ты позовешь,
то я с нее сорваться не сумею.
Ланцуг
А я ўсё рвуся з нябачнага ланцуга,
цягнуся да цябе рукой, а можа - лапай,
залі мне воскам вушы, асляпі -
я пацягнуся тады да цябе на пах.
Ты дзесьці побач - не ашукае нюх
ланцужнога сабакі, не веруючага гуку рання,
але калі выбіраць адно з дзвюх,
я ніколі не абяру расстанне.
Бо што ні ноч - на новае звяно
становіцца як быццам ланцуг даўжэй,
і да цябе на крок паменш, але
на гэтулькі ж і да зямлі прыхіліць шыя.
Не сыходзь, прашу, так далёка,
дзе я цябе не адчуваю, не бачу,
з такім клопатам хіба што паўзком
атрымаецца падсунуцца бліжэй.
І лезуць думкі пальцамі пад нож
пра тое, што з кожнай ноччу ланцуг трывалей,
і калі раптам мяне ты паклічаш,
то я з яе сарвацца не здолею.
Построчный перевод на белорусский язык Максима Троянович
Свидетельство о публикации №120123004733