Ольга Глапшун на стихи Ш. Маклеха

 Після прочитаного:
                (Шон Маклех  "Пісня старого годинника"
            
               
Не хочу меншого і більшого не хочу -
Шаную непідробний власний світ.
Свою вузеньку стежечку торочу
З колірного рядна життєвих  літ…
Якщо ж зненацька у старому механізмі
Заклинить щось і він піде назад
В минуле озирнусь й докори пізні
Не зранять душу - спокій в ній і лад
Мені вперед, - хто йде, той все поборе,
Карма годинника - за Сонцем звірю час.
Зітхну не раз: О tempora! О mores! -
Про «сьогодення» завжди так…
               і до… і після нас…

                ***

После прочитанного:
(Шон Маклех "Песня старых часов"

                ***
То  громче  я  пою,  то  тише,
Как  настроеньем  суждено,
И  не  хочу  казаться  выше
Того,  что  Господом  дано.

Но  и  ремизить  не  желаю
Того,  что  словом  душу  жжёт,
Чей  нерв,  как  ниточка  живая
Меня  над  пропастью  ведёт.

Предпочитаю  неприметный 
Свой  Мир, 
        тропиночку  свою;
То  вытроплю  её  бесцветной,
То  радужной  перекрою.

Но  если  мир  воображенья
Заклинит,  двинется  назад,
Не  упрекну,  предав  забвенью
Те  неприютные  мгновенья,
Где  был  он  в  чём-то  виноват.

Вновь  разверну  его  ветрила
И  шестерён  круговорот
На  Солнце… 
               прямо  и  вперёд!
Уверенно  и  быстрокрыло.

Вздохну:  «О, tempora!.. О, mores!
Потоки  времени  дробя,
О  будущем  не  беспокоясь
И  о  минувшем  не  скорбя.