На пОтязі, за день, без пересадок,
Тримаю курс в задАвнене село.
За вікнами – квадрат лісопосадок
І неба – оперОване крилО.
Біжать опори в даль електротягу -
На Обертах, в очах степна узгОдь.
Така крутінь – приборкує увАгу
З передчуттЯ в дрімОтну благородь.
І ось, мій край, забутий і убОгий.
Як тут давно душа моя булА!
У мене є два вибори дороги:
Один в село, а інший – із села.
Година-дві і от, дороги-краю –
Моє село. Я був до нього звик.
Яке село!.. Колись було… Я знаю.
І хутір був. Без мене хутір зник.
Я знаю, – там, отам де шлях єдиний,
Було воно – весІльне і жнивнЕ.
І хутір був. Який був хутір дивний!
Він не спромІгся вИждати менЕ.
І гай – не той. І лад в саду і грЯдки.
Не дИвить диво з дИва, як було.
Колись, назвали хутір мій Трихатки.
Та і … Чотири-хатками – село.
В село
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120122603194
Свидетельство о публикации №120122603194
Рецензии