Зтанцюй мені мене! Німого,
немов ті сутінки у Че,
де першим стало ніц не слово,
а світло вкрадених ночей...
Так-так! Ті ночі - зиск бажання
втікти з батьківського кутка,
де кожен подих, як останній,
що вже давно чека дзвінка
по біле серце. Примхи долі
ведуть не тільки смертний люд,
якому, зрештою, що воля,
що нице рабство - все батут,
що підкида мовчазне тіло
у привідкриті небеса
до Того, хто робив невміло
світи, зірки і чудеса.
Ці примхи створюють хвилини
простого щастя віднайтись
у дивній посмішці дитини,
якою ти бував колись,
у ті часи, коли багаття
ще не зформованих бажань
вдягало мрій веселих плаття
і танцювало без вагань
між дюн гарячої пустелі
моїх протятих болем снів
про п’ять зірок на чорній стелі
і вічну радість навесні,
де ти знайшла мене самого
серед підроблених речей...
Зтанцюй мені мене! Німого,
немов ті сутінки у Че...
Танок життя
© Copyright: Александр Ноцкий, 2020
Свидетельство о публикации №120122601534
Свидетельство о публикации №120122601534
Рецензии