Звела нас знову...
Звела нас знову пані Випадковість
Й думок бентежних оживила рать:
Щоб нашу ту, іще юнацьку, повість,
Що про любов писалась, погортать.
Щоб дорікнуть гіркими помилками
І пригадать кохання кожну мить…
Це, певно, так судилося зірками,
Щоб наше небо навпіл розділить.
…Текла розмова, плавна і сумна,
Як світ змінився, в нім і ми, і люди,
Що ти не сам, і я вже не сама…
Мовчали лиш про те, що далі буде.
23.12.2020, 7-ма ранку
© Copyright: Наталья Бидненко, 2020
Свидетельство о публикации №120122509223
Свидетельство о публикации №120122509223
Рецензии