Псалом 67

                Святій Тройці і Святій Богоматері
                з любов’ю присвячується


Заточую свій дух —
загострюючи олівця
вчуваю підштовхи —
                сердечних каліграфій!
Ми в крилах — тих
де вже не пахне земля ця
в книзі життя
закінчуються старі графи
й народжуються нові графи


і терпеливо закривають шахти
і відмирають непотрібні вахти
й чуття кінця
і мого генія передчуття
                вінця
і дригаються неопороджені ландшафти


Й притягується до мого
                серця скарбу —
весь Божий світ
й новий що його
Сонце Правди оживить
і незугарні і загарбні
потрощені матеріальним карбом —
до мого жилавого перикарду
з надією — ще пристають — на
                мить!


З надією
за них тримаються джекпоти
ясні мордовороти — і втягуються у
                вир-вир-вир-рви!
               й допоки
стоїть до мого серця череда
народів бо
народ — вода
стрибаюча вода
з ландшафтів як гряда
і аж —
допоки
думки його — вода
Бог серцем моїм — як би передав
із серця дзвінкість
фонтанам хмарам
голубам
колінкам
вода — дзвінкована донизу
опада!!


В книзі життя —
завершуються старі графи
і світ й себе чинили каліграфією
століттями
як ніби дзбанками
китайці — ієро...
й — що далі? бо — бабахнули
Давид і я
і хто візьме й ковтне вогонь
і мій — ...
й Божу Любов?!!

21.12.2020,
Київ