Душа прагне свята

Гетьте, будні сірі та безбарвні,
Так душа зіспраглася за святом!
Так бажає серце дивну казку,
Дива хоч на мить, хоч не багато.
Так тремтять на небі нині зорі,
І так небо низько нахилилось,
Щось шепочуть ставу верби голі,
Щось в саду і вишеньці приснилось.
Завтра в вікна вдарить сонцем ранок,
Ніч втече, розправить м»яко крила.
Та не зможе радісний світанок
В ночі взяти таємницю дива.
Снів дерев, птахів – не розгадати,
Шепоту снігів – не зрозуміти.
Щось бажати і чогось чекати,
І від того буть щасливим вміти.
Як в дитинстві, серце хоче казки,
Хоче щось відчути таємниче.
Диво, що так манить і лякає,
Щось таке дрібне й таке величне…
А надворі – сніг мете та стеле,
А надворі – перший день, початок.
Ніби завтра з чистого паперу
Прагне світ новий цей рік почати.
Ніби стерто сльози та образи,
Ніби зло землею й не ходило.
Залишилась лиш зимова казка
І дитяча мрія в світле диво.
Утікайте геть, безбарвні будні!
Сни прийдуть яскраві, кольорові.
На душі нового дня світанок –
Новий Рік…Святе Різдво Христове…