Зустрич з внуком

Якось раз я їхала в метро
Підсів до мене молодий хлопчина
Він ніжно так дивився на мене
Потім сказав: « Мене звати Дмитро»
Подумала, який же вихований хлопець
А він продовжував все говорити
Сказав : « От вийду я з вагона
Пройдусь до другого перонна
І сяду на автобус свій
І прямо я поїду на село
Бо так давно не бачив я його.
Там чекає на мене бабуся
Мабуть і не впізнає вже мене
Та зустріч з нею нас не обмине.»
Я побажала щасливої зустрічі йому
А сама думаю: «Які ж хороші діточки ростуть
Дай, Боже, їм щасливу путь.»
І от іду собі у натовпі і чую, хтось
Легенько за плече мене  торкнувся
Я озираюсь: Боже ж мій!
Та це ж внучок мене зустрів
Такий здоровий та красивий
На скронях вже біліла сивина
Бо не одна минула вже весна.
«Як довго ж я не бачила тебе
Але в душі завжди зі мною ти.»
«Авжеж ви довго не бачили мене
Що навіть у метро не змогли впізнати
Свого онука і те, як мене звати.»
Я не знала де себе подіти
Бо так швидко повиростали діти
Бай, Боже, їм здоров’я у житті
І щоб завжди ішли по вірному путі.