ПРОЛОГ[2]: Хроника Одного Меж-Двух-Столичного Романа, Оборвавшегося на Излете Падения Героини с 8 Этажа Обшарпанной Высотки не Калининском проспекте (aka: Новый Арбат) - прямо в ВЕЧНОСТЬ!...
ЭПИГРАФЫ:
Shoot me
Shoot me
Shoot me
Shoot me
Here come old flat-top, he come groovin' up slowly
He got ju-ju eyeball, he one holy roller
He got hair down to his knee
Got to be a joker he just do what he please
He wear no shoeshine, he got toe-jam football
He got "monk-k-Ey!" finger, he shoot Coca-Cola
He say I know you, you know me
One thing I can tell you is you got to be free
Come together, right now, over me
He bag production, he got walrus gumboot
He got Ono side-board, he one spinal cracker
He got feet down below his knee
Hold you in his armchair you can feel his disease
Come together, right now, over me
Shoot me
Shoot me
Shoot me
Shoot me
Ugh!
Come together, yeah
Come together, yeah
Come together, yeah
Come together, yeah
Come together
- "Come Together", a song by John Lennon, 1969,
from the Album "Abbey Road" by the group "Beatles"[1].
ХУДОЖЕСТВЕННЫЙ ПЕРЕВОД АВТОРА-ТРАНСЛЯТОРА-ИНТЕРПРЕТАТОРА:
"Пошли со мной"
Вставь мне
Вставь мне
Вставь мне
Вставь мне
«Йоршиком» глава, йдет, заторможенно чо-сь ,
В глазах – сглаз, похоже, на вид – московит-Иего-вид[1],
Его патлы - до колен,
Быть должно, он просто "джокер", - делай, что прось’!...
"Пашли со мной - прям щас, - Ко мне домой!..."
И - грязь на туфлях, не- сет «Ново-с-Каином»[2],
Цепки грабли, а стрельнуть может «ширева»,
Он г'рит: "Мы знаем, "(по)друг(а)"[3]!...
Одну вещь скажу тебе: ты, детка, - вольна!...
Пашли со мной - прям щас, - Ко мне домой!..."
Ворк-алкащ[4] «Cохи-йе!-вой»[5], Italy-made сапоги
Йоко: - Заноза в жопе, - на "палку чаю",
«Ласты» видны под плащиком[6],
Обнимает в кресле, - чуешь ЗэПэПэПэ...
"Пашли со мной - прям щас, - Ко мне домой!..."
"Американских горок" сама оглядка он,
«За пазухой что?» Лабает в "Моджо Филтер".
«Один плюс один плюс один – «3-лав!»
«Быть хорошей форме!» – встретишь случаем так…
"Пашли со мной - прям щас, - Ка мне домой!..."
Нь'шуть' со мной
Нь'шуть' со мной
Нь'шуть' со мной
Нь'шуть' со мной
Уф!...
Пошли со мной, йе
Пошли со мной, йе
Пошли со мной, йе
Пошли со мной, йе
Пошли со мной...
- "Пошли со мной" (Come together), песня Джона Леннона, 1969,
из Альбома "Эбби Роуд" группы "Битлз".
Художественный перевод Автора, 14.12.2020. 03:20.
ПРИМЕЧАНИЯ АВТОРА:
[1]. Каламбур Автора-переводчика: "Иего-видъ" -
койне от: "Иегова" - "вид" - "Ви" - "вист" - "East".
[2]. Каламбур Автора-переводчика: ""(по)друг(а)" -
койне от: друг - друга - "подрать" (= "выебать") - подруга.
[3]. Каламбур Автора-переводчика: «Ново-с-Каином» -
койне от: "новокаин" - носки - Каин.
[4] Каламбур Автора-переводчика: «Cохи-йе!-вой» -
койне от: "соха" - "(Й)е(с)!" (англ.: Yes(s)!)- "вой".
Откровенный намек Автора на фамилию своей бывшей коллеги по Представительству УВКБ ООН на Северном Кавказе (1995-2002), Галины Сохиевой, -
"воркаголички", "старой девы", и "синего чулка".
[5] Каламбур Автора-переводчика: "Ворк-алкащ" - койне от: work - alcohol - алкаш.
[6]. "...под плащиком" - Осылка Автором читателя к рассказу "Ночной Гость", 1998. См.: "А ты сам-то кто небось какой-нибудь финансовый менеджер аудитор сертифайд паблик эккаунтантант или чего там еще плащик авантажный баксов пятьсот можт эспанья? это от хорошей жизни такой худой живот растет от нервов и от гамбургеров фак хим чего это я сейчас выдам что-нибудь из классики".
[7]. Каламбур Автора-переводчика: "monk-k-Ey!" койне от: monkey - money - monk - key - Ey!.
***
СРАВИТЕЛЬНАЯ ТАБЛИЦА-АНАЛИЗ-ЩХВАТ-ОБЗОР:
ТЕХНИКО-ЭКСПЛУАТАЦИОННЫЕ ХАРАКТЕРИСТИКИ
ФИЗИОЛОГО-ЕБ*ЛЬНОЙ ПРИВЛЕКАТЕЛЬНОСТИ ГЕРОЕВ РОМАНА -
Б/У И Оп!))-Ба?!((...-РАЗВЕДЕННЫХ АГРЕГАТОВ-СЕКС-МАШЫН
(без ДОПОЛНИТЕЛЬНОЙ ЛУБРИКАНТНОЙ СМАЗКИ
РАБОЧЕ-****ЕЛЬНО-БЫСТРО-ИЗНАШЫВАЕМЫХЪ
ЙИХ ОТДЕЛЬНЫХ УЗЛОВ, ЧАСТЕЙ И МЕХО-НИЗЬМАФФЪ:
Ф.И.О./Fn.N.Fn: Татьяна А. Гринина Андрій (Зацъ-)Запорожець
Click-Eхи!-млять...: "ТатьАлеГрин" "ЗацЪ"
Tanya A. GREEN Andriy V. ZATZ-ZAPOROZHETZ
"Ссахарокх-кхъ!..." "Не-ежный...",2006,
Caterpillar CIS, Moscow,RF
Дата рождения и смерти! ((: 01.11.1976=18.12.2020 06.01.1967-
Национально-кровный состав: Московитка(25%) Украинец(75%)-ну пачьтьи...
Еврейка(25%) Сибиряк(25%)
Цыганка(25) В душе - жыдъ
"Ведьма" 25%) По генам - Бандеровец
Ссука-сволочь:следы)) Ссука-сволочь: зашкал!...((
Гражданство: Россия Россия; Вид на Ж. в Украине
Рост, см.: 163 170
Вес, кг: 53 72
Телосложение: Норм.+Спорт. Норм.+Спорт.
Размер грудей-йе!...)) 2+ N/A
Размер ступни, см: 35 40,5
Кол-во браков: 2 4
Кол-во детей: 1 4
Итого sex-партнеров, шкур: 40+ 110+
Любимое место ебли: Кухонный стол Открытый балкон (+смог!...)
Эластичность пихвы: 9+ N/A
Крепость членна: N/A 8+
Качество ректала: 9 На любителя (покраснел..)((
Техника(и!) "мин-нету!": 9+ Есть рекомендации! [Прил.]
"Саблезубость при минете: 8 Страшно,ананасовый?! 4 "Так,подгрызаю,хрум-ням!"
Кричит во время ебли: Мамочька-Мадонна!... А в жепку дашь? А в жепку..
Громкость криков в ебле: 70+! <13...
Царапает маникюром спину: 8+ 3-4...
Называет партнера именем: Ох, Анатоль!...[3] Wow, ЬОзлэм (Ozlem)!...[4]
Переходит на иностр. язык: Englю,Francю,Polska Turk.,Fran.,Espan.,Lat.,Укр
Нереализованные мечты (чел.): 3 20+
Высшее образование(я): 2: 4:
Экономист, МГУ, 1999 Английский язык, СОГУ, 1992
Юристка, МГУ, 2005 Банк. манкетинг, РЭА, 1996
HR-менеджмент, СОГУ, 2000
MBA-Finance,CSUH,Moscow2004
Профессия, основная: Юрист(ка)-экономист Фин.Конс.-Эксп.-АНАЛ-и-Тык!
Самая высокая должность: Нач.Юридич.отд.-15,Мос.Нач. Фин. отдела-2004,Моск.
Деловые сношения на работе: "Никогда в жизни!"(Гм) "Еще как, мля!..." (1995)
Еб*ть подчинённых на ковре: "Залюбки!" )) "Как можно-живого чел-ка?!"
Вероисповедание: Православная МП РПЦ Римо-Католик РКЦ,Мос.-Ватик
Связи с КаГБэ: Заверб.:в17.Отец:майор Заверб.:в18. Ст.серж.ПВ-КГБ
Любимые Писатели: М.Булгаков,Л.Андреев М.Фриш,В.Набоков,У.Фолкнер
Любимые Поэты: Л.Гамизулина,О.Хайям И.-Б.Антонич,Ю.Андрухович
Любимые Муз. исполнители: "Руставели" Manfred Mann's Earth Band
Kiss Dire Straits
Freddie Mercury "Наутилус Помпилиус"
Алкоголь: Красное сухое: Франция Красное сухое:Чили,Хорватия
Кофе: Кофе "Эспрессо" (б/с) Кофе "Американо" (с/с)
Чай: "Четный Дракон" (c/с) Черный с бергамотом (б/с)
Блюдо еды: Морепр.:дорадо,сибас, Оленина, конина, суши
Спортивные разряды: Нет Бокс (3-й, 1984),
Легк.атл-ка: бег(3-й, 1985)
Пулевая стрельба (3-й,1984)
Шахматы (3-й,1978)
Рукопашный бой -
- без разряда, -
Но!... Въебать так могу -
Мало не покажеццо!!! >8===э
Танцы: 10+ лет Нет
"Щ-целка{5]-пьоред[6]" стихи: Да (30+) Да (107)
Бумаго-марательствует прозу: Да (нач.) Да (32)
"Вино-кровавая" публицистика: Нет Да (11)
Чайковствует-пидорасит музон: Да Да
Муз. инструменты: Аккордеон,синтезатор Акуст.гитара,"Ионика", 1986
Хобби, основное: Запись своих песен>100 Нумизматика, бонистика
Стихи, проза (начин.) Стихи,проза,публ-ка,каламб.
"Мы в ответе за тех, кого...: Кот Дорофей,9,здохъ!...Кошка Соня,5."Рус.голубая"
Пес Оскар,1,"Джэк Рассэл"
Любимый город: Tallinn, Estonia Львів, Banderstadt, Ukraine
ИТОГ.РЕЙТИНГ[2] SEX-APPEAL'A: 10+! 10+!
***
ПОРТРЕТ ГЕРОИНИ РОМАНА -
ПЛОДА МОЕЙ БЕЗУМНОЙ СТРАСТИ И ПЫЛКОГО SEX-ВОЖДЕЛЕНИЯ:
(По тексту Юрия Андруховича (1960-) "Перверзія", 1996.
"Її звати Ада Цитрина, а його Янус Марія Різенбокк. Я сиджу в їхньому «альфа ромео», припустимо, що це «альфа ромео», і ми мчимо автобаном з Мюнхена у Венецію. З Мюнхена. У Венецію."
"Тепер: ще раз увага! Вірші, від яких мушу звільнитися. Це імпровізація. Можу де-не-де схибити. Отже. За що, Італіє, я так тебе люблю? Шестистоповий ямб, круто! За що, Італіє, я так тебе люблю? За що, Італіє, я так тебе люблю?
За те, що дмеш у дупу кораблю! Повна нісенітниця, до того ж не шес тистоповий. Ну добре, далі. За що, Італіє, я так тебе люблю? За те, що дмеш у дупу кораблю. За те, що ти — мов гавань кораблю! А я тебе завжди, повір, люблю: коли люблю, люблю й коли блюю! Коли складаю пісню цю свою, Мов соловей, що тішиться в гаю, То почуваюсь ніби у раю, Де гарні шльондри шепчуть «ай лав ю»!
Навколо мене — гори і Тироль! У них тут — що не слово, то пароль! Я б так тєб'я, красафітса, пороль!.. А твій король надувся, ніби троль. Чому, Тиролю, ти такий чудний? Чому, королю, ти такий блудний? Чому ці скелі, лаври і дуби? Лизнути б шийку кінчиком якби… Перепрошую, мабуть, я надто голосно.
"Шкода, що Ада цього не чує. Бо я хотів би їй подобатись. Але вона напакувала з собою повну торбу італійських опер і від самого Мюнхена сидить у слухавках, часом підсилюючи невидимих примадонн своїм хрипкуватим голосом."
"Вони чоловік і жінка. Їй, можливо, тридцять. Це не моя справа."
15. Не доїжджаючи Верони, Респондент узявся цитувати Шекспіра не зовсім точно англійською, а також українською, польською та російською. Просив порівнювати якість перекладу. Доктор (від цього?) мало не потовк зустрічний «опель-кадет».
16. Між Вероною та Падуєю Респондент уперше зауважив виноградники, хоч насправді вони виникали й раніше. Респондент шалено активізувався і щохвилини просив зупинити авто, вдихнути повітря, співати разом з ним, дати йому «чогось кайфового» (віскі «Джім Бім», чверть пляшки просто з пляшки).
17. Неподалік розв'язки перед Местре-Маргерою (траса Е70), Респондент закликав нас підібрати якусь божевільну молоду італійку, що намагалася зупиняти авта. Респондент заявив при цьому, що давно не бачив таких сильних жіночих ніг, обтягнутих чорним.
18. Щойно після Местре мені вдалось остаточно переконати Респондента, що за згаданою жінкою (дівчиною?) повертатися все ж не варто. Це було досягнуто ціною вливання у Респондента чергової дози, якої Респондент вимагав з потроєною невідпорністю (знаний Монсиньйорові настій «Падуча зірка», на три чверті (!) розведений мінеральною водою «Люцифер»).
19. Після спожиття означеного дрінку (трунку) Респондентові немов заціпило фактично до самої Венеції. Навіть відомий Понте делля Ліберта при в'їзді на Острови не справив на нього враження.
20. Близько 17-ї год. ми досягли Островів і припаркувалися в околицях Тронкетто. Дорогою від паркінгу до зупинки водяного трамваю № 1 (надалі — вапоретто) Респондент сяк-так оклигав."
"Мені легше просто споглядати і пошепки перелічувати: кермо, дорога, трава, шия, плече, напівоберт, напіввигин, напівсон, напівпотяг, напівлюбов."
"21. На зупинці (кінцева, Тронкетто) було досить велике з'юрмлення мешканців та гостей Венеції. Респондент ізнову ожив при всіданні до вапоретто, коли почув близько себе у штовханині, як хтось когось назвав «putana». Респондент тут-таки заявив, що італійці дуже схожі на українців.
22. Під час пропливання від Тронкетто до П'яццале Рома Респондент зауважив, що Венеція зовсім нецікаве місто.
23. На П'яццале Рома Респондент звільнив сидяче місце для якоїсь пані в пончо і панчохах, а мені й Докторові повідомив, що венеційки дивляться прямо в очі, після чого до самої Ферровії намагався ловити погляди присутніх на палубі жінок і увесь час вертів головою.
24. На Ферровії Респондент виявив шалене здивування тим, що Венеція має залізничну станцію. Респондент сказав, що «це змінює деякі моменти».
25. Пропливаючи під мостом Скальці, Респондент наголосив, що в його школі вчився хлопчик на прізвище Скальський.
26. Звернувши увагу Респондента на першу визначну споруду — церкву Сан-Джеремія ліворуч, я почула від нього віршований експромт, в якому «Джеремія» римувалося з «веремія», а «водолія» з «содомія».
27. На Ріва ді Б'ясіо зайшло ще більше пасажирів, так що зробилося зовсім тісно, внаслідок чого Респондент почав підморгувати ластовинній рудулі з курячою зовнішністю, в наплічнику і гірських че ревиках, здається, голландці, карячкуватій і низькорослій настільки, що своїм дзьобом уперлася Респондентові в живіт. У зв'язку з цим Респондентові було не до пишнот палацу Корнер Контаріні, на який я всіма силами хотіла звернути його увагу.
28. На Санта Маркуоля я все ж повважала за необхідне потягнути Респондента за рукав і вказати йому на Музей історії природи, почувши від Респондента у відповідь, що це саме те, чого йому треба і заради чого він, мовляв, сюди приїхав. Безперечно, Респондент казав неправду.
29. Після зупинки на Санта Маркуоля місць у вапоретто зробилося трохи більше, однак згадувана руда голландська квочка так і не відходила від Респондентового тіла, ніби прилипла до нього. Забігаючи наперед, повідомлю, що так вона об нього й терлася до самого Ка'д'Оро.
30. Коли ліворуч від нас проплив з усією своєю зграбністю палаццо Вендрамін-Калерджі, у вікнах якого вже загорялися перші вечірні світла, я розповіла Респондентові про те, що до кінця березня тут розташоване казино, одне з найазартніших у світі. Респондент у відповідь на це поцікавився, чи не з'являється іноді над його зеленими столами привид композитора Вагнера, чим виявив певну обізнаність із ситуацією.
31. До Санта Стає ми проминули ще декілька, менш значних, палаців, які виникали по обидва боки Каналь Ґранде. Щоразу більше електричних світел спалахувало довкола нас, особливо увиразнюючи риси Респондентового лиця, тонкі губи, ліву брову.
32. Праворуч від нас були палаци: Баттаджія, Трон, Пріулі. Ліворуч: Еріццо і Барбаріго, а потім Ґуссон.
33. Показуючи Респондентові просвітлений Ка'Пезаро, я не забула сказати, що в ньому містяться відразу дві галереї, проте, як мені здалося, Респондент був до цього цілком неуважним. Щоправда, вже за хвилину, коли перед нами виник бароковий Корнер делля Регіна, Респондент кинув мимохідь, що незле було би в його стінах лишити свою душу. Зі слів Респондента роблю висновок: Респондент уже кимось поінформований про те, що нині у стінах Корнер делля Регіна міститься ломбард.
34. На Ка'д'Оро нарешті зійшла руда засранка. Ерекції, смію припускати, все ж не відбулося, а проте, підозріло пожвавлений, Респондент висунув низку запитань, не на кожне з яких я могла відразу дати відповідь. Респондента цікавило: яка пересічна глибина Каналь Ґранде? яка вона у найглибшому місці? зі скількох островів складається в цілому Венеція? чи існують якісь норми, згідно з якими довжина гондоль не повинна перевищувати?
якщо правда, що Венеція поступово занурюється в морську безодню, то з якою швидкістю це відбувається? на рік? на годину? на секунду? чи робляться певні спроби не допустити затоплення Венеції? якщо робляться, то які? чи водиться в каналах риба? за яким принципом діє венеційська міська каналізація? чи наявність нечистот у місцевих водах досліджується за допомогою спеціяльних приладів? чи не досліджується? і чому щойно тепер він почав розуміти, що мої очі мають зелений колір?
35. Я відповідала на це, що Венецію змушені були заснувати втікачі, рятуючись на островах від гуннів та ланґобардів; що візантійські впливи з раннього середньовіччя дотепер тут відчутні; що все золото світу пливло сюди протягом століть; що Венеції боялися всі без винятку у Старому Світі включно з вікінгами та сельджуками; що тільки Наполеон зумів позбавити її дівоцтва;
що ояснений палац позаду нас — то, власне, і є Ка'д'Оро, де у внутрішньому дворі, вимощеному цеглою, з рудими стінами, на тлі яких вимальовуються біло мармурові сходи, влітку 86-го року я бачила живого єдинорога, а був то єдиноріг тужноголосий, себто unicornis absurdus — майже ніде не згадуваний і не описуваний напівпримарний підвид, — і він торкнувся мого лона; що я тільки зараз помітила, наскільки в нього, Респондента, довгі красиві пальці.
36. І поки тривали запитання-відповіді, ми пройшли повз Ка'да Мосто, про який мені чогось захотілося сказати, що колись у ньому розташовувався знаменитий готель «Леон Б'янко», що в покоях його і досі трапляються речі, забуті неуважними гостями з-перед кількох століть, як, наприклад, віяла, зубочистки, шпильки для заколювання суперників, стрічки та підв'язки, кокарди і страусові пера, а незнищимі плями на простирадлах свідчать про деякі інтимні сторони в житті багатьох коронованих осіб, як знову ж таки, наприклад, російський цісаревич Павло,
котрий зупинявся тут із невідомою супутницею, про що навіть у цих же стінах накручено незлу еротичну комедійку. Респондент відказав на це, що то була його, цісаревича, шлюбна дружина, князівна, здається, Померанська і Шлезвіг-Голштинська або щось подібне.
37. Я вже й не згадую тут про палаци Фонтана, Сагредо, Мікель делле Кольонне, як і, зрештою, про Морозіні-Брандолін. ...
40. На мості Ріальто вже починалася променада у світлі перших ліхтарів. Респондент повідомив, що подібне скупчення людей тут бачено лише п'ятсот п'ятдесят років тому. Прошу третю канцелярію дослідницько-пошукового підвідділу з'ясувати, до чого це було мовлено.
42. Від Сан Анджельо трохи попустило, тому що добрий десяток пасажирів, здається, зійшов до театру. Мені схотілося розповісти Респондентові зворушливу історію палацу Ґрімані, що масивністю своєю пере- вершив і затьмарив. На мій погляд, Респондент щось не так зрозумів, бо промовчавши до Сан Тома, поставив нарешті запитання, відповідь на яке я змушена була обдумувати аж до Ка'Реццоніко, а саме:
чи моя любов до Венеції не нанизана на якийсь еротичний стрижень і — в продовження — чи не пробувала я лікуватися від цієї любові за допомогою певних тілесних екзерсисів.
43. При цьому мені так і не вдалось ані слова сказати ні про Мошеніго, ні про Ка'Фоскарі, як і про Моро Лін чи Джустініяні. І тільки біля Ка'Реццоніко я спромоглася повідомити, що нам лишилась одна зупинка, відразу після чого з напівосвітлених вікон палацу бризнула якась украй нервова музика для камерного оркестру.
45. Увінчані скульптурами бані Санта Марія делля Салюте було підсвічено знизу. Ступивши на міст Академії, Респондент вимовив загадкове словосполучення «повний пінцет». Прошу дешифрувати.
46. На мості Академії Респондент зненацька запитав, чи правда, що італійки не перестають займатися любов'ю навіть у пору квітування ґераней. Це залежить від італійців, відповіла я, він звертається до мене не за адресою.
47. З такими розмовами і думками підійшли ми нарешті до відомого Монсиньйорові закладу. Доктор ішов трохи попереду нас, ніби великий кістлявий слуга зі смолоскипом над головою і стилетом при боці.
48. У брамі під зеленавим ліхтарем нас уже зустрічав доходжалий готельний giovinetto , поораний алкогольними зморшками чортисько в трикутному капелюсі з пером, якого нахабнувато скинув при нашій появі, нібито нас вітаючи, але насправді вимагаючи подаянь.
Доктор цілком рішуче обійшов його, натомість Респондент весело сипонув у бездонну прірву чорного капелюхового трикутника цілою жменею всіляких монет на кшталт австрійських грошів, словацьких гелерів чи румунських бані.
49. Почувши від мене, що цей скромний, але уславлений заїзд функціонує ще з часів gotico fiorito , Респондент запитав, чи тутешні плювальниці, раковини унітазів, біде, розетки, вимикачі й телефони також відповідають означеному стилеві.
50. На рецепції нас обслуговував майже двометрового зросту зубатий мурин в одязі царя Каспара, проте більше схожий на котрогось із асів НБА. Після отримання відповідних ключів Доктор рушив оглянути наш із ним апартамент.
51. Тим часом я супроводила Респондента до його покою, поверхом вище. Я повідомила йому, що під цим номером у різні часи зупинялися Іммануїл Кант, Едгар Аллан По і П'єр Менар.
52. Респондент неуважливо відповів, що в ім'я майбутнього цей перелік мусить бути продовжений. Мав на увазі себе.
53. Не знімаючи плаща, Респондент заходив покоєм, до всього придивляючись і доторкаючись, засвічуючи люстри, бра, лампи, ліхтарі, нічники — все, що могло світитися. Покій було перетворено в залиту вогнями залу.
54. Наступної миті я зрозуміла, яку мету переслідував при цьому Респондент. В одному з переділів йому трапився невеличкий, проте достатньо милозвучний спінет.
55. Залишаючись і далі у плащі, Респондент підняв трохи потьмянілу кришку спінета і без найменшої уваги до навколишньої ситуації, як і до мене особисто, виконав D'dur'Hy сонату Скарлятті №15 (за Кіркпатріком). Слідом за нею Респондент пограв щось із англійських вірджіналістів, але пішло йому гірше.
56. По закінченні музики була тиша. І я кахикнула.
57. Респондент крутнувся на своєму дзиґлику (африканська слонова кістка, пізній ренесанс) обличчям до мене.
58. Я повільно рушила до Респондента, гасячи по дорозі принагідні світильники. Сатир і дріяда з гобелена за Респондентовою спиною поринали в напівморок. Сатир підморгнув мені. Я затремтіла.
59. Я підійшла до Респондента впритул. Я занурила руку в його волосся. Волосся Респондента є шовковистим на дотик.
60. Я зняла з Респондента його окуляри і поклала їх на спінет. Без окулярів Респондент має зовсім інакші очі. Вони дивились на мене знизу і майже не бачили.
61. Мій плащ поповз із плечей на підлогу. Я зняла шалик і, закинувши його Респондентові за шию, притягнула його гарну голову до себе.
62. Ми завмерли. Це тривало досить довго.
63. Аж поки я не відчула, що Респондент обхопив мене трохи нижче сідниць своїми довгими красивими пальцями.
64. Тоді Респондент зітхнув усім тілом і нарешті підвівся із дзиґлика, не випускаючи мене з рук, а навпаки — підносячи над собою і міцно до себе притискаючи.
65. Я заплющила очі. Респондент наосліп ніс мене перед собою. Він міг спіткнутися на кожному кроці.
66. Але я відчула, що він кладе мене навзнак на тверду і гладку поверхню (письмовий стіл, ****ове дерево, XIV ст.).
67. Я допомогла Респондентові звільнити мене від спідниці, панчіх і трусиків. Це тривало майже століття. Респондент шурхотів наді мною своїм плащем, ніби дракон крилами.
68. З деякої Респондентової невправності при роздяганні та ін. я зробила висновок, що Респондент уже давно (ніколи?) не був з жінкою.
69. Ми відбивались у великому настінному дзеркалі (острів Мурано, початок XVII ст.), де я, розплющивши очі, побачила себе із закинутою назад головою та розведеними назустріч Респондентові ногами.
70. Я також бачила у дзеркалі піднятий комір Респондентового плаща, вкрите дрібними крапельками його чоло, тонкі губи, ліву брову, дещо підняту над оком, саме око.
71. Я також бачила двері до покою за Респондентовою спиною. У цих дверях щомиті міг з'явитися Доктор, ясна річ, попередньо кашлянувши чи постукавши.
72. Але це мені було байдуже.
73. Бо я також побачила єдинорога, і він торкнувся мого лона, і ввійшов у мене, хоч це входження тривало дев'ять з половиною віків — не менше.
74. І за ввесь той час ми не промовили ані слова………………
……………………………………………………………………………………………………………………………………………….
……………………………………………………………………………………………………………………………………………….
……………………………………………………………………………………………………………………………………………….
99. Після теплого душу я зійшла повечеряти до тратторії на Камп'єлльо Льоредан. Доктор і Респондент уже сиділи в ній.
100. Я продовжую спостереження за Респондентом. Про всі дальші події Монсиньйора
інформуватиму в усталений спосіб.
Монсиньйорові низько кланяюся —
Церіна.
Я прокинувся від навколишнього ранку з таким жалем і смутком усередині, що вже навіть розплющивши очі, довго залишався непорушним, не в силі стрепенутися і скинути геть цю досвітню непрохану отерплість. Що мені снилося? Я не знав, що мені снилося."
"Учора я зблудив з ледве знайомою жінкою. Вона одружена з іншим. Потім утрьох ми вечеряли в тратторії, це потривало до глибокої ночі, ми випили дуже багато к'янті, але вино поводило себе стримано, ніби вода. Ми розійшлися перед дверима до їхнього покою. Далі я був сам. Це достатня для ранкового смутку причина? Якщо так, то я приїхав. Я пропав.
А все ж порятунок є: треба лише встати з ліжка і Жити далі."
"— Dear friend, чи ти хотів би, щоб ми награли на одну двогодинну розмову? Довгу і пристрасну. Не знаю, чи ти знаєш про мене. Я роблю нон-фікшн. Я роблю bestsellers. Я хочу писати про ваші реформи. Я хочу кликати тебе до свого готелю. Я хочу розмови. Я хочу награти. Я хочу тебе.
По цій мові, доручивши нашому невідпорному краянинові свою венеційську адресу на папірчику, вона посміхнулася стерильними зубами і доповнила:
— Я маю дуже добрі тасьми. Я маю напої з льодом. Я маю приватне видавництво. Я маю валізку кондомів. Прошу перекласти, — блиснула оком у бік Ади.
Тут, не подавши й знаку на замішання, потиснув наш батярина Перфецький її велику аж мужеську долоню і з цілої сили ляснув її по плечі, від чого американці аж віддих забило, і джамейський чорнюх мусів скоренько роби ти їй самокрученого папіроса, видобуваючи на алярм своє курецьке причандалля з пасястого черезраменника.
— Стара курва, — мовила на те резолютна пані Ада, забираючи Перфецького попід лікоть і всміхаючись до всіх на прощання, особливо до пані Шалайзер. ...
...— Стара курва, — повторює Ада свою дошкульну дефініцію. — Мало їй Джон Пола? Мало їй гостесок? Ти справді хочеш піти до неї, братчику?
— Любитися з нею? Хіба під загальним наркозом! — заспокоїв Перфецький свою колежанку. — Гадаю, це задоволення для сильніших від мене духом.
— Але вона могла б добре заплатити тобі. За двогодинну розмову.
— Справді? Тоді це міняє справу. Я навідаюсь до неї завтра опівночі, коли вона ляже у свою вогку від нетерпіння постіль. Повідклеювавши штучні вії. Поклавши у розчин штучні щелепи. Знявши з голови штучне волосся. Я принесу з собою цілу колекцію всіляких механічних збудників. Знаєш, ці пружинки, стержні, вібратори, затискачі?..
— Перестань, Казаново, — зимно мовить Ада.
— Але я прийду не сам, — провадить наш фантазер Перфецький. — Зі мною будеш ти. І ми удвох заліземо в її крокодиляче лігво…
— Спинися, коню, — каже йому Ада, проте, можливо, що й не йому, позаяк у галі показався расовий арабський огир на довгих тонких ножиськах, якого провадить за вуздечку смаглий інкогніто, що з усіма вітається.
І по цих словах надовго замовкає.
— Можемо йти? — питається Стасьо в Ади.
— Ні. Він хоче поговорити з тобою.
— Тоді нехай говорить!
— Це він так говорить. Страшенно повільно. Речення за реченням. Він мислить під час мовлення.
— Мені він нагадує покійного Єшкіля Зонтаха, викладача івриту з чортопільської гімназії, — знизує панич Стах плечима.
— Будь уважний, — зауважує йому Ада...
...Чи багатьох помилок я припустився?
— Дрібниці. Навіть не в кожному слові, — зоставався чесним Перфецький.
— Зовсім не було помилок, — переклала Ада.
— Тішуся, тішуся, пане Перфекцій! Лишень, кохана Адо, попередь любого пана гостя, щоби був особливо обачний з тобою, кицуню. Ти — фатальна жінка, — по цих словах ізнова засміявся сердечно.
— Він каже, що твій виступ запланований на вівторок, — переклала пані Цитрина.
— А мені здалося, він сказав, що я можу закохатися в тебе, — заперечив їй Перфецький.
І мав рацію, як ми з вами знаємо.
Ада вже збиралася мовити щось ущипливе, однак звідусюди заграли сурми, і все надовкіл затихло.
"Я влип, влип, влип — я беззастережно, категорично влип, я пропав з головою й руками, згорів, залетів і втраскався. Мені настає кінець, хана, край, finale apotheoso, година X, зоряна година.
Увесь пополудень і вечір ми були тільки з Адою. По закінченні всіх отих шизуватих дискусій на острові цілу шатію-братію посадовили до просторого мотоскафо і завезли кудись углиб Венеції. Там кожен міг робити, що йому схочеться...
Тож ми лишились удвох, і Ада повела мене містом, у якому пес ногу зломить. До всього ще й позимніло, пообіднє сонце втекло кудись у неаполітанському напрямі, небо затягло щільною сірятиною. Так я влип. Так, я влип. ...
Також була неодноразова кава, якою ми хотіли зігрітися, не забуваючи й про коньяк, безмежно велике число кав'ярень ішло слідом за нами, повторюючи наші помилки, збивання з дороги, повертаючись на свої місця і знову разом з нами рушаючи. Ада починала закипати, чотиризначні номери на стінах лише дратували, а дороговкази до Сан Марко, здається, просто понавигадували якісь карнавальні мудаки — настільки все це було непевним і суперечливим, що лише віддаляло нас від мети.
Ада лаялася відразу кількома мовами, бо забула в готелі мапу, інакше ми не мордувалися б тут із цими невиспаними алкоголіками та комісованими повіями, від яких нічого не дізнаєшся, от тільки чи паскудна дикція, чи діялектизми, чи щось інше, чи все разом цьому причиною — невідомо."
"Була Ада. Була Ада цього дня. Властиво, те, що я в ній бачив, а не цілком. Напівоберт, напівпрофіль, напіввигин. Час від часу прошивав мене всього дерзновенний намір, щоб губами теплими дотягнутися до її вуха. Вона не опиралася б. Але я жодного разу так не зробив."
"...А нею зовсім легко вийти на Сан Марко — треба всього лиш нікуди з неї не сходити. Проте Ада, не вірячи ні собі, ні мапі, ні, тим більше, моїм передчуттям, все одно щохвилини виривалася вперед, розпитувала зустрічних і знову квапилася, знову розпитувала, я намагався притримати її за руки, за шию або за талію — це майже не вдавалося, вона гнала, як мантікора, вперед, вона вислизала, ніби вкрита лускою, й мені лишалося тільки повторювати: я влип, влип, влип, я згорів, я пропав з усім своїм серцем і пенісом, я залетів.
Чи можна твердити, що на 18-ту годину 6 березня Станіслав Перфецький остаточно упевнився у своєму почутті до Ади Цитрини?
Можна. Приблизно о 18-й до Перфецького прийшло усвідомлення, що без цієї жінки йому доведеться в житті нестерпно. Напередодні, коли ще залишалися шляхи до відступу, Аді вдалося спокусити його. Цей вчинок міг би нічого не означати, якби не рідкісна здатність Перфецького закохуватись у жіночу відданість. Як усі нарциси, він завжди і в усьому бачив лише власне відображення, тому жінки продиралися в його внутрішнє царство лише в тому випадку, коли першими виявляли свій потяг до нього.
Ада зробила це більш ніж переконливо: вона в і д д а л а с я — в усіх значеннях і конотаціях цього прекрасного дієслова. Не кажучи тут про тілесні сторони згаданого акту, мусимо наголосити, що для Перфецького став він величезним емоційним сплеском і призвів до вельми відчутного душевного зрушення.
Однак дедалі міцніюче почуття Перфецького відразу і набуло печального забарвлення. Він чимраз виразніше розумів, що невдовзі, за кілька днів, мусить настати розлука, і швидше за все — розлука назавше. Тим часом, виходячи з Мерчерії на площу Сан Марко під годинниковою вежею (Toppo дель Орольоджіо), ліворуч від Старих Прокурацій, Станіслав Перфецький зненацька і гостро відчув, що в жодному разі не хотів би колись розлучитися з цією жінкою, що решту життя хотів би мати її поруч, а померти хотів би одного з нею дня.
Що найбільше сподобалося Перфецькому в Аді?
Як уже було зазначено, відданість у любові, точніше, в любощах. Темперамент. Не в останню чергу — голос. Сподобалося все її тіло, достатньо сильне і ніжне, без запущених територій і провалених ділянок. Дуже сподобався її зад, аж ніяк не завеликий, але так досконало вбудований у решту тіла, що міг би стати для Перфецького джерелом невичерпних фантазій і радостей. Взагалі ж, уся та частина Ади, що починалася нижче її пояса, була Перфецькому найкраще знаною, і він поблагословив її з вдячністю, лиш тільки побачив, чи навіть не побачив — торкнувся.
Що стосується, наприклад, грудей, то про них Перфецький знав менше, хоча міг би сказати, що вони слухняно вкладаються чашами до його великих долонь — можливо, думалось йому, їхнім плеканням Ада займалася цілком окремо.
Були також зеленого річкового кольору очі. Деякі натяки на чуттєвість рота і вух. А також — це треба особливо взяти до уваги — напівоберт голови і напіввигин шиї, що переходить у плече. Тому Перфецький любив на півкроку відставати від Ади і розмовляти з нею з-за плеча.
Чи намагався Перфецький якось наблизитись до Ади, коли вони залишалися вдвох?
Намагався і неодноразово. Іноді йому шалено хотілося торкнутись її. Або навіть поцілувати — на мосту, під муром, у кав'ярні, перед брамою, під пам'ятником ґольдоні, під сохнучою на вітрах білизною — у вухо, в щоку, в уста, в шию, в плече. Однак він жодного разу цього не зробив: Ада була іншою, не такою — ніби це не вона щойно вчора поклала його велику підсліпувату голову на луг свого живота."
"...А Перфецький дуже любив дивитись на воду, він хотів би в ній жити. Любив також старі медальйони з оленями, псами, орлами і голубами, з кущами і каменями, любив будь-які зображення, любив червоний мармур з Верони або трофеї хрестових походів, особливо чаші і шкатули, шкатули і чаші. Любив Аду.
Ада натомість найдовше затрималася в баптистерії, де певний час промедитувала перед Саломеєю в її вишневому плащі (на пристрасті Ади до чорного і вишневого кольорів ми вже зупинялися, варто лише додати, що Ада, безумовно, щодня з'являлася в іншому одязі, проте згадані два кольори були найчастішим з її поєднань). Голова Хрестителя не справила на Аду такого сильного враження, як цей вишневий плащ молодої розпусниці."
"...ніби ти — в Божому Храмі, — це перебігання японських, американських, австралійських, російських юрмищ із камерами, ця надмірність естетики, не надто виправдана, все це може швидше нагадувати Вокзал Усіх Часів. Перфецький думав про це без докору і претензії, без надриву, заляпаний мандрівними відблисками орнаментів, світел та щирих коштовностей, він рухався неквапом усередині цього тисячолітнього водоймища; так само без докору думав він і про Аду, яка час від часу виринала поруч із ним, а потім знову залишала його самого — навіщо? Проте іноді вона щось розповідала йому — про Венецію, про базиліку, про себе.
Що розповіла Ада Перфецькому про себе?
Ада розповіла про те, що народилася в Америці, що рано втратила матір, і батько віддав її на виховання за океан, до монастиря клярисок у льомбардійських Альпах, неподалік від Комо. Що в монастирі вона пробула до сімнадцяти років і закінчила там підставову школу, де її навчали романських мов, гаптування золотом і особливих таємних молитов, від яких швидше росте волосся й перестають боліти зуби. Від сімнадцяти років Ада студіювала за батькові гроші — почасти у Франції, почасти в Італії, згодом у Баварії.
Її перший чоловік був Француз, точніше марсельський єврей, дитя сефардійського племені, одноліток і студент, гнучкий і худезний; вони відвідували ті самі лекції й кольоквіюми і захоплювалися такими незбагненними дисциплінами, як порівняльна соціопатологія, герменевтика семіології чи історія теорії лінгвотерапії.
У двадцятилітньому віці Ада втекла від нього до Риму, де невдовзі її пошлюбив сімдесятип'ятилітній професор мнемотехніки, один із стовпів блюзнірського товариства «До Вищої Сяйливості», блискучий коханець і вигадник, володар кількох невичерпних маєтків у Калябрії. Тодішня Ада виявилась тією піддатливою глиною, з якої він виліпив її нинішню — і душу, і тіло, і розум.
Він навчив її бути сильною, кохатися у ста вісімнадцяти позиціях і усувати недругів за допомогою деяких смертоносних квітів (мистецтво, яким Ада жодного разу не скористалася). Коли одного ранку він помер, Ада посиніла від розпачу, вона билась об стіни і дзеркала, після похорону слугам довелося на два тижні одягнути її в гамівну сорочку: всі навколо боялися, що вона обов'язково накладе на себе руки — і не конче чимось ріжучим або вогнепальним, достатньо було просто нанюхатися квітів, про які вона знала від небіжчика професора.
Але з часом усі рани позаживали, і Ада знову пустилася в мандри. У Мюнхені, де вона викладала нецензуровану середньовічну латину та порівняльну хроноскопію для особливо обдарованих адептів, їй зустрівся теперішній чоловік — Янус Марія, свого часу один із улюбленців та послідовників її померлого чоловіка. Велика спільність минулого, цілком зосередженого у винятковій постаті передчасно згорілого професора, зіштовхнула обох докупи. Проте доба взаємного розуміння і приємного співіснування в тіні професорової величі тривала не надто довго.
Згубна пристрасть Різенбокка до акваріюмів та декоративних риб спричинила майже повне занехаяння ним усіх інших ділянок родинного життя.
Понад те, Ада дедалі більше доходила висновку, що її третьому чоловікові більше пасував би в коханні відповідних нахилів юнак, ніж бідолашна вона. Бажаючи милому Різенбоккові тільки щастя, Ада навіть сама прагнула підшукати для нього молодого приятеля де-небудь у Бельгії чи Данії. Однак для початку слід було розлучитись, і позаяк обидвоє були зв'язані церковним шлюбом, то відразу по закінченні семінару планувалось їхати в Рим, щоб залагодити справу розлучення в канцеляріях Найсвятішого Отця.
Крім того, Ада розповіла, що з дитинства танцювала українські танці, тому в її ногах стільки сили і пружності. Музику може слухати будь-яку, але завжди улюблену: дві-три італійські опери включно з «Доном Джованні», неаполітанські пісні, Мат Кінг Кола, Марію Каллас і Бруно Мадерну.
Французьку мову знає краще, ніж іспанську, але найкраще — італійську. Страшенно звикла до Європи, хоч неминуче повернеться колись до якої-небудь Каліфорнії чи Вірджінії, де почне жити спочатку, відкриє астрологічну агенцію або школу українського танцю і свистатиме на все. Все.
Що ще розповіла Ада Перфецькому?
Історію про те, як здійснився сон святого Марка. ..."
"Коли Аді виповнився чотирнадцятий рік, сталося неминуче: тайкома прокравшися вранці до цирку, Соломія Предивна, наспівуючи тишком «The Carnival of Venice», видерлася по линвах під саме склепіння і, розпростерши рамена для останнього польоту, смачно кинулася звідти вниз.
Рятуючи дитину від духовної та психічної катастрофи, батько вирішив заслати її подалі від Америки. Тут у пригоді став монастир клярисок на півночі Італії, де абатисою була давня Франкенштайнова пасія, колишня акробатка Ле із попереднього складу циркової трупи «Ваґабундо».
Так Ада Цитрина вперше і надовго потрапила до Європи.
Чи все було сказано Адою про її стосунки з чоловіками?
Ясна річ, далеко не все і не так. Зокрема, неправдою було, що вона втекла від свого першого чоловіка, студента. Одного дня той просто збожеволів і почав називати себе Vol de Fleche . Хворобливе уявлення прогресувало настільки швидко, що вже через вісім діб бідолаха міг тільки свистіти, будучи водночас і предметом як таким, і станом предмета, і його сутністю, і навіть його можливістю. Він був негайно доставлений у напівтаємну клініку аномальних досліджень, де, замкнений у герметичному боксі, свистить ще й донині.
Другий Адин чоловік, римський професор і мнемометр, виховав у неї звичку кохатися зненацька і в найнесподіваніших місцях. Особливо сприятливими для цього були закамарки його калябрійських палаців, ніби навмисне спроектовані для подібного ґатунку забав, присмачених медом, пелюстками і цитриновим соком. Зберігаючи у своїх сімдесят п'ять тверду бездоганну пружність, він часто пускався в подорожі по всіляких конгресах і конференціях на всіх материках і континентах світу.
Від моменту одруження Ада була його сталою супутницею й навіть помічницею. Під час цих імпрез професор знайомив її з багатьма своїми друзями, такими ж старими диваками й вигадниками, невичерпними містагогами і стратегами, вічними демагогами, серед яких виникав і венеційський барон Леонардо ді Казаллегра зі своєю незрозумілою фундацією.
Нічого не сказала Ада і про деякі обставини раптової смерті другого чоловіка, більше акцентуючи на своїх переживаннях після неї. Тіло старого, обвуглене і болісно покорчене, було знайдене якось уранці в його ж кабінеті, на неушкодженому килимі, безпосередньо перед навстіж розчахнутим вікном. Причиною смерті було визнано удар блискавки — і справді попередньої ночі пронеслася буря з громом, а старий останніми роками дуже багато і ризиковане експериментував зі стихіями.
Що стосується третього з її чоловіків, Різенбокка, то тут Ада не приховала майже нічого, за винятком однієї з улюблених чоловікових розваг, яка могла б зацікавити Перфецького. ..."
"Чи дотеперішнє число Адиних коханців обмежувалося числом її чоловіків?
Звичайно, ні. Поза всякими сумнівами, їх було більше, десь так із дванадцять. Ми не можемо знати докладно про всіх — будь-яка жінка має право на зберігання таких речей у таємниці.
Перші троє виринули на мотоциклах з-за пагорбів ще в Америці, в середині сімдесятих, неподалік черешневих насаджень, в яких тринадцятилітня Ада з подругою Сьюзен зривали того червнево-черешневого пополудня соковиті й солодкі ягоди. Вони були на мотоциклах, зовсім ще підлітки, двома-трьома роками старші від Ади, безвусі й гострі, мов ножі, у чорних шкірах і бойових шоломах з драконячими окулярами,
вони хвацько загальмували коло дівчат з липкими від черешень губами і нетерпляче привіталися; тож сталося так, що двоє з них узяли дівчат на свої мотоцикли, а третій самотньо летів попереду, ніби вказуючи шлях до райського саду, вони мали з собою магнітофон, який тут-таки заспівав «Riders On The Storm» голосом Джіма Моррісона, і тоді справді впала стрімка і тепла червнева буря — такі трапляються в неділю по обіді;
Ада ледь-ледь боялась, але дощ уперіщив так самозакохано, що їй лишалося тільки поривніше втискатись у тверду шкіряну спину здичавілого ангела перед собою, до того ж їй так настобісіло бути вічною доглядачкою при матері, що вона погоджувалась на все, і коли «Riders On The Storm» закінчилися, то вмить минулась і злива, знову запахло сонцем, вони збочили до лісу (Джім Моррісон починав «Waiting For The Sun»), «гарлеї» були чудові, вони рвалися над бездоріжжям, підвладні вже якимось новим вимірам; там був цілий острів сухого моху, і там нарешті вони спинилися, і там лягли, і кожен із трьох побував з кожною, і Джім Моррісон відспівав їм усім «The End», a до черешневих плям додалося кілька нових, і так воно сталося.
Перебуваючи згодом у монастирі, Ада розвинула в собі рідкісну здатність до любовного мріяння. Це траплялося під час безконечних відправ або щоденних лекцій, їй вдавалося таким чином перемкнути свідомість і душу, себе всю, що за один крок від амвону, перед самісінькими ликами святих і пророків, овіяна солодкими пахощами й обсипана вітражними блискітками, вона відчувала, як цілують її темноокі хлопці, щось нашіптуючи невідомими мовами і повсюдно її торкаючи,
дістаючи, розворушуючи, аж одного дня, втупивши зволожений погляд в оголеного святого Себастьяна, спізнала те, що от-от із нею станеться втіха, досі небувала, святий мав напружений мускулястий живіт, тонкі стегна і напіврозтулені губи, увесь засіяний стрілами поган, він тримався твердо і напружено, як дерево, він гідний був стати її коханцем і став ним, аж вона зі стогоном поповзла на гранітні плити підлоги, і кілька подруг вивели її надвір, цілком щасливу.
Кого ще назвати в цьому переліку? Можливо, Бертрана, темношкірого університетського приятеля з часів першого Адиного одруження, який покохав її просто між стелажами бібліотеки, розклавши під нею десятитомник Вольтера у м'яких обкладинках? Чи Діно, губатого гобоїста з двірцевої капели другого чоловіка, що міг завести і довести її до непам'яті самим лише верхнім «до»?
Чи безіменного морського офіцера, з яким цілу ніч їхала в одному купе з Риму до Женеви і який виявився ніби вилитим з гарячого мармуру? Чи єдинорога, що виник нізвідки, ніби з її ж таки срібного люстерка, у внутрішньому дворі Ка'д'Оро?
Зрештою, цілком окремо стоїть ніч кохання, проведена колись у ліжку абатиси, в минулому відомої циркової акробатки Ле.
А всього знати навіть нам не дано.
Що залишалося Перфецькому й Аді після оглядин базиліки?
Вийти на площу. Слухати живу Венецію. Дивитися на води лагуни. Розпізнавати в небі деякі сузір'я; якщо б на небі їх не виявилося — розпізнавати їх у міському освітленні, в електроспалахах. Не кваплячись, кав'ярня за кав'ярнею, рухатися в бік готелю. Розповідати одне одному про себе. Відчути цього вечора свою велику потрібність одне одному.
Як було насправді?
Ада знову йшла трохи попереду, піднявши комір плаща. Посилаючись на мігрень, вона хотіла чимшвидше дійти до готелю, зажити пігулки і сховатися під ковдру. При цьому казала, що Стах не зобов'язаний її супроводжувати, все місто — до його послуг, вона зоставить йому мапу і навіть, якщо є потреба, то й гроші.
Що на це Стах?
Ішов і далі за нею. Переважно мовчав. Коли потрапив у світляну смугу — під ліхтарною чи коло вітрини — було досить помітно, як йому хочеться взяти її бодай за руку. Але він цього не зробив жодного разу.
Чому?
Невідомо."
"Усі були на місці.
Я не бачив Ади.
Ми розмістилися за одним-єдиним, зате неосяжним і овальним столом, над яким я ще схилюся докладніше й тоді опишу його: мені здається, щось у ньому сидить.
...я начепив слухавки із синхронним перекладом і поринув у своє.
Адо, говорив я подумки, благав, молив і канючив, як пес побитий.
Адо, Адо, Адо, де ти, Адо.
Адо де ти Адо хто ти.
О Адо. Оазо.
О ти Адо.
То я Адо а ти хто ти.
То ти де ти отут Адо.
А я Адо: ая Адо.
Ади Адо: хочу аду.
Айно Адо. Алло Адо.
Один Адо кричу хочу.
Аді оду. Дую: Адо. Ду ю Адо?
Де ти хто ти кличу тута.
Ходи Адо до ня радо. Іди Адо.
Аз і Ада — Азіяда.
Або Аду або яду.
Ілі яду ілі Аду.
Де ти Адо бо я впаду.
Був я годен тепер Адин.
Був один тепера Адин.
Був я Один тепер Адин.
Був я ладен тепер Адин.
Ані ладан.
Або краден або жаден все 'дно Адин.
Все — дно аду.
Нема Ади нема ради.
Сі до Адо соль до Адо
ре до Адо Ельдорадо.
Моя Адо моя вадо!
Моя водо!"
"Тим часом запитав у чужинця: «Чи у твоїй країні всі дівчата такі гарні?» «Вони їдуть з моєї країни, — відповів той. — Скоро їх не лишиться жодної. Будь-якої. Знаєте, отче Антоніо, це так, як із міні-спідницями. Спершу їх одягають лише гарт дівчата з гарними ногами. Трохи пізніше — негарні дівчата з гарними ногами. Ще пізніше — гарні дівчата з негарними ногами. Слідом за ними — негарні дівчата з негарними ногами. А тоді вже — всі інші дівчата», Я похвалив його за дотепний силогізм, хоч це, може, й не був силогізм..."
"«Щось мені здається, друже Станіславе, ніби ти закоханий. Так воно чи ні?» — вирішив я з'ясувати. «Я маю нещасливе кохання, отче Антоніо», — була відповідь. «Тобто?» — не задовільнився я. «Моя кохана є заміжньою жінкою. Я пожадав жінку ближнього. Я готовий усе на світі зробити для неї», — по цих словах він гикнув. «І що далі?» — не полишав його я. «Одного разу вона віддала мені своє тіло. Але тепер мені здається, що душа її лишилася невідданою». «Отже, ти не досить добре впорався з її тілом, — виснував я. — Розкажи мені докладніше, як це було».
«Я зробив для неї все, що міг, і їй було нестерпно добре. Стіл, на якому вона лежала, ходив ходором під нею». «Не вдавайся аж до таких подробиць, хлопче, — зауважив йому я. — Не потребую знати твого з нею modus coiti[35]. Скажи мені краще, як вона на тебе дивиться: з відданістю, ввічливістю чи закритістю?» «Я сказав би, що із ввічливою закритістю, отче Антоніо», — відповів він на це. «Тоді вітаю! Вона любить тебе!» — запевнив його я. І зненацька поставив питання руба: «Ти хочеш порішити її чоловіка?»
«Що ви, отче, — розвіяв він мої підозри. — Вони й без того розлучаються. Невдовзі їдуть до Риму по дозвіл на розлучення». «Ну, тоді тим більше — не скисай! І завжди май надію на Бога, — нагадав я йому. — І на святого Валентина, який сприяє в таких аферках!»
"Я не вимагаю надто багато, я просто думала, що стала тобі потрібною - не менше, як ти мені, але так не буває, любов не буває рівною, любов - це нерівність, хтось мусить більше віддавати, а хтось тільки бере, бере, бере..."
ПРИМЕЧАНИЯ АВТОРА-ВДОВЦА:
[1]. "Prolog (сокр. от французского PROgrammation en LOGique) — декларативный язык логического программирования, состоящий из фактов и правил логического вывода чуть менее, чем полностью.
История.
Впервые появился в начале 1970-х годов. Интерес к языку возрос в 80-х годах, когда японские ученые решили использовать его для создания систем искусственного интеллекта в рамках национальной программы «компьютеры пятого поколения».
После облома этого нацпроекта интерес к языку поугас, однако его до сих пор используют в некоторых вузах при изучении математической логики, искусственного интеллекта и т. п. матана. Студенты этому абсолютно не рады, олдфагам известен DOS-вирус «Гражданская оборона», целенаправленно поражающий Turbo Prolog и программы на нём."
- Источник: http://lurkmore.to/Пролог.
[2]. РЕЙТИНГ.
"В кино.
Винрарнейший американский фильм 1997 года «Плутовство» (в другом переводе — «Хвост виляет собакой», Wag the Dog).
Чтобы отвлечь внимание от сексуального скандала в Белом доме перед президентскими выборами, советник Президента (Де Ниро) и голливудский продюсер (Хоффман) из ничего придумывают виртуальную войну.
"— А с кем будем воевать?
— C Албанией.
— Почему именно с Албанией?
— А потому, что никто не знает, что это такое!"
В итоге — полнейшее отсутствие хэппиэнда, хотя затея удалась.
А небезызвестный Майкл Мур снял в 1995 году игровой фильм Канадский бекон, где руководство США решает «назначить» врагом Канаду. Почему? Потому что рядом, большая, ВПК после победы пиндосов в холодной войне загибается, а у президента проблемы с РЕЙТИНГОМ («Сразу после покушения ваш РЕЙТИНГ по стране подскочил на 15%.
Разумеется, он значительно снизился, когда все узнали, что вы живы»). Типичный пример «войны для внутреннего употребления» — канадцы так и не узнали ни того, что участвовали в войне, ни того, что её выиграли."
"Битард (/б/итард, англ. /b/-tard, рус. де/b/ил) — завсегдатай раздела /b/ имиджбордов. Слово /b/tard образовано от совмещения retard (полудурок, недоумок) и /b/. Схожесть с bastard (ублюдок) также символизирует.
Среди самих битардов для выражения солидарности допустимо обращение «/б/рат», восходящее к английскому /b/rother.
Фольклор:
"Ты нарисуй такую флешку,
Чтоб прослезились говнари,
Чтоб прыгнул РЕЙТИНГ на ЖЖшке,
Убился мэйл, лиру, дайри.
Вложи идею, и покруче,
Припомни всем СССР,
Скажи, что жизнь могла быть лучше,
Скажи, что Кучма ще не вмер,"
- Источник: http://lurkmore.to/Битард.
"Neon Genesis Evangelion (moon. Синсэйки Эвангэрион — расово рус. Евангелион нового поколения, разг. NGE, НГЕ, Eva, Ева) — одно из наиболее известных аниме, породившее вокруг себя несметное количество мемов и само ставшее таковым.
Считается, что любой нормальный анимешник должен хотя бы раз посмотреть Еву. В самой же среде анимешников, предоставляет самое широкое поле для поиска скрытого смысла и является эталонным катализатором, вызывающим сей недуг.
Мемы Евангелиона:
"Так вот «Plug-chicks» является бонусным аудио-спектаклем 2001 года с сейю телесериала Shuukyoku no Tsudzuki. В оном спектакле, ради лулзов, Б-гинь заставили в новых тестовых костюмах играть дальше, притом, костюмы в самых неожиданных местах были транспарентными и помогали они повышать не синхру, а рейтинг персонажей и шоу."
- Источник: http://lurkmore.to/Евангелионю
"Livejournal.com
«Все в ЖЖ как поцреоты,
Я в ЖЖ как ЕРЖ.» — Анонимус
«Be a goat, not a sheep!» — Официальный слоган ЖЖ
«Читаю комментарии к постам в ЖЖ. Разочаровываюсь в людях.» — Анонимус
«Кстати, есть такая отличная вещь – жж. Правильнее его было бы, конечно, назвать не жж, а зд – заповедник дебилов. Но не сложилось. В этих самых жж царит вакханалия идиотии: орды дебилов ежедневно выворачивают себя наизнанку перед изумлёнными взглядами публики." — Гоблин
Livejournal.com (Живой Журнал, ЖЖ, Жежешечка, Жидовский Журнал, ЖиЖа) — один из крупнейших блог-сервисов мира, а также самый крупный русскоязычный сервис такого рода. Фактически — основа русской блогосферы. До не столь давнего времени практически вся русская блогосфера компактно умещалась в ЖЖ, ныне немалая ее часть отъедена от ЖЖ унылыми клонами — лирушечкой, Диареей, Блогами-на-Мэйл.ру, Ярушечкой.
История:
«...после мы создадим сервис под условным названием "Живой журнал". Вложения потребуются незначительными. Русские в перспективе захотят воспользоваться данным сервисом.
Мы подсадим их на троллинг и флудерство, растлим их коммерческой рекламой в блогах и накрутками рейтингов, исподволь будет подталкивать к бессмысленным срачам с последующими демонстративными расфренживаниями, будем незаметно сливать подзамочные посты, обвиняя в этом других. Мы поработим их всех и лишим их воли.
Френдинги и линкообмены:
Способ быстрой искусственной взгонки рейтинга в ЖЖ. Злоупотребляющие днявки иногда анально караются СУПом. Примеры: раз, два.
Цель френдинга (френдосбора) нафрендить как можно больше народу. Стать тысячником. В итоге в ЖЖ несколько тысяч тысячников и само понятия властителя дум сильно девальвировалось.
Цель линкообмена (ссылкообмена) поднять показатели тИЦ, и PR. Особенно ценятся эти показатели для монетизированных блогов. Профит получается низким. Отец и мать осведомлены об этом, и ценят односторонние ссылки. А куча говноднявок, ссылающихся на друг друга, дает очень медленный прирост рейтинга.
Нужно до зеленых соплей участвовать в этом, чтобы чуть-чуть приподнять рейтинг. Отдельно хочется сказать про Топ-Яндекса, их рейтинг строится не только по количеству ссылок на блог и количеству френдов, но и по количеству посетителей, а также другим параметрам.
В своё время произошли пертурбации в вертикали власти, кого-то попользовали в горизонтали и в иных вариациях, после чего Яндекс перестал вести рейтинг записей ЖЖ. Кармадрочеры взвыли, параноики прозревают старшего брата, понятно кто рад и весел — все говорят только о хорошем.
Социальный капитал:
В 2012 в ЖЖ был очередной раз пересобран, итогом этого стало появление социального капитала, нового и теперь уже единственного объекта фаллометрии. Да, теперь количество френдов не влияет на рейтинг, а влияет их активность в твоем журнале, на основе которой и расчивается СК. По сути это было введено, чтобы потроллить френдосборников и прочих накрутчиков. Правда, СК тоже можно накрутить, но это уже будет намного сложнее."
- Источник: http://lurkmore.to/Livejournal.com
[3].
[4].
[5].
[6].
Пролог, хроника одного меж-двух-столичного романа,
© Copyright: Андрий Зацъ Запорожец, 2020
Свидетельство о публикации №120122002176
Свидетельство о публикации №120122002176
Рецензии