Ольга Глапшун на стихи Ш. Маклеха

            Завтра            
               
                Мій трамваю з каменю!
                Не стукай так голосно
                На поворотах долі!
      (Шон Маклех
              "Трамвай з  каменю")
               
Завтра, почну все завтра,
втечу від суєти і людського гаму,
від порад, повчань і співчуття,
і всіх здивує спокійний вираз мого обличчя,
безпристрасність та рівновага.

Завтра, так, саме завтра,
матиму врешті достатньо часу
дивитися в небо, осягаючи його безмежність,
і вже ніколи не проґавлю той момент,
коли сонце відкриває свою вогняну браму.

Завтра, звичайно, завтра
я легко знайду всі відповіді,
адже вони існують в мені від народження,
слухатиму, як росте трава, про що говорять дерева,
бо саме для цього Бог дав людині душу.

Завтра, нарешті, завтра
мені зовсім не буде страшно,
що цей сьогоднішній день
стане колись вчорашнім...
               
     ЗАВТРА

Мой трамвай из камня!
Не стучи так громко
На поворотах судьбы!

  (Шон Маклех "Трамвай из камня")

Я  завтра,  завтра,  завтра,  завтра
Начну  побег  из  суеты,
От  критиков,  настырных  авторов,
Их  строк – досужей  маяты.

От  их  советов,  поучений,
Сочувствий  их  в  прищуре  глаз,
Где  всяк - Творец, бессонный  гений,
Где  что  ни  слово – Божий  глас.

Зоилов  поражу  бесстрастьем
И  равнодушием  лица,
Что  в  прошлом 
                почитало   счастьем,
Коснуться  риз  их  и  словца.

Да,  завтра  в  небо  распахнутся 
Врата  безмерной  ширины,
Откуда  истиной  прольются
Знаменья  солнца  и  луны.

Я  завтра  высмотрю  ответы
На  все  вопросы  искони,
На  все  загадки,  все  секреты…

Во  мне  с  рождения  они,
Законспектированны  вкратце,
Искусно  прятались  в  тени,
Но  выйдут, если  постараться.

Я  рост  былинок  буду  слушать,
О  чём  печалит  клёна  плоть?..
Не  для  того  ль  святую  душу
Мне  дал  Спаситель  наш – Господь?

Да, завтра  мне  не  будет  страшно,
Что  день  сегодняшний  падёт,
Пройдёт…
            и,  призраком  вчерашним,
В  унылой  Лете  пропадёт.