Вечной щемит разлукою
Из Василия Головецкого
Новые зерна мучительно -
Сквозь память мою прорастают...
Что ж это так пронзительно
Душу не отпускает?
Так и не растворилось -
Сердце терзает мне...
Что же ты притаилось
На самом, на самом дне?
Остро так там шевелишься,
Как по живому - стекло...
Что же ты не прощаешься,
Будто навек пришло?
Вечной щемит разлукою -
Боли не утолить...
Что же ты стало мукою,
Как тебя замолить?
* * *
Василь Головецький
Свіже ніяк не визріє –
Пам’ять тривка-тривка…
Що ж це таке пронизливе
Душу не відпуска?
Так і не розчинилося –
Мається у мені…
Що ж це ти причаїлося
Десь на самому дні?
Гостро отак пручаєшся,
Як по живому – скло…
Що ж це ти не прощаєшся,
Ніби навік прийшло?
Щемом уперто стукає –
І не переболить…
Що ж це ти стало мукою,
Як тебе замолить?!
Свидетельство о публикации №120121905197