Можливо, з нізВідки рядочком вірша,
Простягнуту нитку тримає душа.
ОбІрветься нитка і ти вже – не Ти:
Ні спадку, ні свідка, ні місця мети.
Зневіра – в невірі: де, хто б кого стрів,
Відбудеться вирій на крилах вітрів.
Поклич і озветься, зів’ється суцІль
Від серця до серця в усюд, з нізвідкІль.
На Слові, на Днині із тління – ГорІнь:
Відвіку… і Нині… і Прісно… Амінь!
Вiдгук
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120121903055
Свидетельство о публикации №120121903055
Рецензии