Акростихи

Коли приходить в дім кохання,
Освячує серця його признання.
Хто знає - може душі розквітають,
А може в синь небесну відлітають.
Напевно. Бо ця істина проста,
А я так хочу, щоб душа цвіла.

Світанок зустріну з тобою.
В очах сяє сонячне диво.
І стану твоєю весною
Так радісно, мило, щасливо.
А небо у променях сонця,
Немає на ньому й хмаринки.
От знову постука в віконце
Кохання мого половинка.

Ще на небі зорі сяють,
А вже сонечко встає.
Серця радісно співають-
Літо, літо золоте.
Й квітнуть та буяють
В полі трави запашні,
А пташки, пташки співають,
Я вклоняюсь цій землі.

Пригадай, як усе це було...
Різнобарв'ям квіток зустрічало
Й розквітало ранкове  село,
Гордо мальва у хвіртки хиталась.
А в очах твоїх жаль і печаль,
Дарував поцілунок прощальний.
Ах, яка була ніч...почекай,
Його губи шептали в чеканні.

Зачарована, різнобарв'ям квіток розмальована
Аж з далеких країв ти до мене прийшла,
Через гори і море, схвильовано,
Але знаю - ти з ніжності створена,
Рано-вранці до мене ідеш,
Осінь, літо та зиму несеш,
Весну-красну бузком заквітчала,
А вона, наче пташка, співала.
Небокрай запалав на світанні,
А серця ще горіли в коханні.

Освідчення давно твоє чекаю,
Снігами замело усі сліди.
Вустами я шепчу:"Люблю, кохаю..."
І вірю у дитячі щирі сни.
Даремно? Сподіватись вже не треба?
Чекати день і ніч твою любов?...
Е, ні! Було таке безхмарне небо,
На ньому зорі сяяли та знов
На зустріч йду, як в юності, до тебе.
Я поверну твою й свою любов.

Творіння мрій моїх земних
В віках оспіване кохання,
Очей замріяних блакить,
Розмови з милим до світання.
І поцілунки на зорі,
Нестерпний біль розлуки,
Небесне сяйво у вікні,
Які солодкі щастя муки.

У свої коси заплету
Сто квіток різних в полі.
Маківки зверху покладу
І буду квітнути в стодолі.
Широкий лан буде за дім,
Красуня-липа мати,
А я всміхаюся усім, бо щастя життя мати.