На свiтi недаремно я живу

На світі недаремно я живу,
Сини мої давно повиростали,
Думками в далечінь кудись пливу,
Життя моє онуком уквітчали.

Дивлюсь на нього й бачу я синів,
Маленького продовжувача роду.
Зростила я двох красенів-орлів,
Й онук мені за це є в нагороду.

То зайчиком стрибає по пеньках,
Як пташечка, щось дзьобає з долоні,
І книжка й зошит вже бува в руках,
То за м’ячем, що котиться, в погоні.

Гармонія природи і життя,
Життя  мого у радості з синами,
Думок і серця в унісон биття,
Онук іде синівськими стежками.

Краса така усюди, де не глянь,
Віддушина мала у ній зростає.
«Радіть життю – ні в чім нема вагань», –
Щоразу голос серця промовляє.

Колись я і подумать не могла,
Що буду у думках своїх в полоні.
Вершин у чомусь я вже досягла,
Та й срібло сиплють ті роки на скроні.

Я вдячна Богу за усе, що є:
Я жінка, і бабуся, й, звісно, мама.
Де треба, Ангел руку подає,
Й до щастя не закрита чудо-брама.

16.12.2020 р.