Ольга Глапшун на стихи Ш. Маклеха Верхолазы

     ЗА  ХМАРАМИ   
 
Мені паморочиться в голові,
Бо не можу видивити істину
На вершині гори
Окутаної хмарами слів,
Порожніх і легковісних
Наче кульбаба.
Вітер бавиться ними,
То збираючи в думки,
Що зголоднілими отарами
Пожирають моє єство,
То розсіюючи по небу
Немов пусті ілюзії.
Він вихлюпує з мого келиху
Хміль одкровення,
І невтамований біль
Позбавляє мене насолоди
Розтанути в небесній синяві
Чи потонути в ароматі квітів.
Не йму віри чужим богам,
А вони насміхаються з мене.
Хвилі сумно лягають до ніг
І нечутно повертаються в океан,
Так нічому й не навчивши.
Захмарнику, візьми мене до себе…   

  Из  Ольги  Глапшун.  ЗА  ТУЧАМИ

Вскружили  голову  слова –
Шутихи,  вздорные  игрули…
Они,  как  пены  острова
В  бодливых  волнах  потонули,
Убиты  струями  дождя,
Распались,  сути  не  найдя.

Нет  истины  и  на  горе,
Где  колобродят  тени  этих
Словес,  подобных  мишуре
От  одуванчиков  соцветий.

Их  пух  заносит  ветерок
В  изголодавшийся  мирок
Безумья…
                в  мысли  собирает,
А  те,  избавившись  от  пут,
То  кровь  вампирами  сосут,
То  плоть  рассудка  пожирают.

Моих  сомнений  мелкий  бес
Несёт  иллюзию  словес
В  руины  рухнувших  небес
И,  словно  мусор  по  углам,
Их  суть  рассеивает  в  хлам.

Дрожа,  бокал  души  моей
Выплёскивает  откровенья
Садов  весеннего  томленья,
Где  трель  руладит  соловей,

Лишает  сердце   наслажденья
Забвенья  в  сонной  синеве
И  сладости  грехопаденья
С  любимым  в  скошенной  траве,

Возможности  росой  пролиться
Над  лепестками  цветника
И  ароматом  опоиться,
Что  тонкой  праною  струится
Над  чашей  каждого  цветка.

Что,  боги  мне  заморских  стран?
Они  смеются  надо  мною,
Поманят  лаской  неземною
И  схлынут  медленной  волною
В  далёкий  чуждый  океан.

Тебя,  кто  жребием  высоким
Назначен  быть  в  моей  судьбе
Заоблачником  одиноким,
Молю: 
           Возьми  меня  к  себе.