Отче, таит глубину
мира творенье.
Чащи ключей и корней
скрыты от зренья.
Зурны, шеломы, века
ужаса лютого,
брат против брата всегда,
девы как лютни.
Там, где ветье в клубок,
из темного выру
некто уже возник.
Дебри покрыли всех
тот же, кто вырвался вверх,
в руки взял лиру.
Отче, ховає глибінь
твір усесвітній.
Хащі джерел і корінь,
ані помітні.
Сурми, шоломи, віки
жаху незбутні,
в розбраті чоловіки,
діви, мов лютні.
Там, де гілля сплелось,
з тлуму і виру,
вже показався хтось.
Криють їх чагарі,
цей же, що вже вгорі,
в руки взяв ліру.
548. Василь Стус. Из Рильке. Сонеты к Орфею, I, 17
© Copyright: Алёна Агатова, 2020
Свидетельство о публикации №120121000033
Свидетельство о публикации №120121000033
Рецензии