Нова зима

Відлетіла осінь з журавлями,
Не сьогодні-завтра вже зима.
Сіє сум дощами над полями,
Над садами мрячки сиза мла.
Засумує сойка тоскним криком,
Блисне сріблом голубе крило.
Щось, неначе привидом безликим
Підійшло й за плечі обняло.
Щось неначе у мені змінилось
Чи на інший рівень перейшло,
І навіки втраченим лишилось
З снів дитинства сонячне тепло.
Це не просто осінь – це тривога,
Це – ще не розказані жалі,
Це – оте, що підкосило ноги,
Що мене зірвало від гіллі.
Що мені забило подих в серці,
Що поміж зірок розіп’яло,
Ніби кошеня, об руку треться,
Та від нього ніби крига – зло.
Щось тривожно на душі занадто,
Щось вночі розбуркує від снів.
Чи втікати в зиму мені варто
Від оцих осінніх збляклих днів?
Що зима? Зима – полотна чисті,
На яких немов на аркуші
Можна написати променисті,
Радісні, нові вірші.
Ніби вкотре Богом дана спроба –
Ось що є мені оця зима.
Щось нове, нового кроку проба,
Без якої завтрього нема!