Ти відчинила свою блузку, *
люблячи знімала мережива.
Я зрозумів треба постаратися,
Природа вгору, своє взяла.
Що, зволожила своє лоно?
І шепочеш грубі слова.
Внизу чорніє твоє поле,
орати і мережу мені пора ...
Ось затремтіло твоє тіло,
хвиля бігла за хвилею.
Не розуміючи, що твориться,
пішов потік черговий.
Хапала повітря ти губами,
твій стогін протяжний і хмільний.
Очі як блискавки блищали,
їх поглинали - синявою.
Так, дощ стукає у вікно сльозами,
і мені, пора йти додому.
Я розриваючись, продовжую
бігти, Кордон рікою.
***
Не всім зрозуміло, що на волі,
перо, братва і самогон ...
Доля твердить, що ти без болю
не зможемо жити, як без любові.
* Переклад з узбецької
Жити без любов
© Copyright: Анатолий Волков 58, 2020
Свидетельство о публикации №120120805261
Свидетельство о публикации №120120805261
Рецензии