Лина Костенко. Люблю в Чернигов я дорогу...

         * * *
Люблю в Чернигов я дорогу -
весной и летом, осенью.
Ещё там молятся Стрибогу
со светлой кроной ясени.
Девчата ходят, как княгини.
Там изумрудные луга.
Там в русых косах  Берегини
позолотили берега.
Путь освещает месяц полный.
Там в каждом осенью селе    
костры, как жертвенники в поле, -
картошку собирают все.
В борах не слышно дятла стука,
медведей видят только в снах.
Венки янтарные из лука
висят там прямо на плетнях.
И от шоссе всего в двух метрах,
одета вовсе не в старьё,     
сидит бабуля, как Деметра,
в ведре морковку продаёт.
Водитель тормозит у кромки -
в пути не ехать налегке.
Несёт, кто яблоки в ведёрке,
а кто-то груши в рюкзаке.
И снова мчишь, как метеор, ты.
И долго светятся в душе         
те сказочные натюрморты,
что вдоль дороги на меже ... 

       5.12. 2020 г.

Перевод с украинского Владислава Бусова


          * * *
Люблю чернігівську дорогу –
весною, влітку, восени.
Там досі моляться Стрибогу
високі в сонці ясени.
Дівчата ходять, мов княгині.
Цвітуть смарагдові луги.
Русявокосі Берегині
позолотили береги.
Там переходять шлях уповні.
Під осінь в кожному селі
немов димки димлять жертовні —
копають люди картоплі.
Бори стоять, такі соснові!
Ведмедів бачать уві снах.
Вінки цибулі бурштинові
там висять просто на тинах.
Від магістралі за два метри,
уся закутана в що є,
сидить бабуся, як Деметра,
у відрах моркву продає.
Шофер гальмує мимоволі,
стоять колеса в шелюзі, —
несе хтось яблука в приполі,
несе хтось груші в картузі.
І знову мчиш, як метеор ти.
І довго світяться в душі
оті розкішні натюрморти
уздовж доріг на спориші...

       Лина Костенко