Як страшно, як дико нам дотик єдиний потрібен.
Не спрага. Не пристрасть. Не жест. Не безумство. А біль.
Той дотик святий – мов до тих, що увінчані німбом.
Торкатися тих, кого любим, – це людськая ціль.
І тягнуться пальці назустріч, і тягнуться руки...
І значення зовсім не має – лице чи плече.
О, тільки б торкнутись! О, тільки б позбавитись муки!
І потім, за дотиком, мріяти: «Боже мій – ще...».
І понад усім – неможливість торкнутись колишніх.
Минулих. Всіх тих, хто не вернеться навіть на мить...
І понад усім – невгамовная пам'ять про ніжність
і пам'ять про дотик, що душу щасливо ятрить...
Як страшно, як дико нам дотик eдиний потрiбен
© Copyright: Миклош Форма, 2020
Свидетельство о публикации №120120709145
Свидетельство о публикации №120120709145
Рецензии
Миклош, проникая в образ, погружаясь в него, понимаю насколько глубоки Ваши стихи... Спасибо большое за эти эмоции, переживания!.. Вы заставляете душу испытать прочитанное, а это непросто и не каждому дано.
Захожу к Вам с радостью и трепетом.
Всего Вам светлого!
Елена
Елена Транковская 10.12.2020 20:33 • Заявить о нарушении
Захожу к Вам с радостью и трепетом.
Всего Вам светлого!
Елена
Елена Транковская 10.12.2020 20:33 • Заявить о нарушении