546. Василь Стус. Из Рильке. Сонеты к Орфею, I, 15

Стойте… как сладко... но сникло за миг.
Если б продлить топот, ритмы и пенье.
Ваше, девчата, тепло и молчанье
с танцем в налившийся плод принесите.

Вы померанец танцуйте, набравший
влаги пьянящей, уже через край
сладостью полный. Им обладайте —
он вам охотно отдаст себя сам.

Вы померанец танцуйте. Палящим
жаром займетесь. Пускай пламенеет,
в ветре отечества он созревал.

Запахи  вспыхнут, зардеют неспешно,
и породнятся – тот сок, что желает
плод наполнять, и его кожура.




Ждіть-но... як смачно... вже й зникло за мить.
Трохи б ще тупцяння, такту, гучання.
Ваше, дівчатка, тепло й німування
з танцем ув овоч дозрілий внесіть.

Ви помаранчу танцюйте, що, впита
з трунку цілющого, вже не прийма
солоду в себе. Її ви беріте —
радо піддасться вона вам сама.

Ви помаранчу танцюйте. Довкільна
спека спаде з вас. Нехай пломеніє,
в вітрі вітчизни дозріла вона.

Запахи голі зажевріють звільна,
і порідняться — той сік, що воліє
повнити овоч, і шкірка міцна.