Завірюха мела аж до ранку.
Вітер - стомлений більш за усіх.
І в бузковім тумані серпанку
Падав іскрами вранішній сніг.
Все навколо сріблИться
та сяє -
Не шкодує сніжинок Зима.
Шаллю білою всіх укриває.
В довгій шубі гуляє сама.
В лід закуті і озеро, й річка,
Тепла ковдра накрила поля.
Під сніжком білим-білим, мов свічка,
Спочиває від праці земля.
Ліс, увесь в кучугурах, дрімає,
В хУстку вдягнений мереживнУ.
Дослухається, спостерігає:
Ось і дятел довбає сосну.
Не до жартів Зимі - розгулялась,
Бо затрИмалась трохи вона.
А природа в теплі розіспАлась
І, напевно, їй сниться Весна.
05.12.2020
Лютий
© Copyright: Сафронова Елена, 2020
Свидетельство о публикации №120120505530
Свидетельство о публикации №120120505530
Рецензии