Сльоза-роса стікала по щоці,
Котилась, наче крапелька-перлинка,
А хусточка вже мокра у руці,
Бо котиться солона намистинка.
З тих намистин намисто не сплету,
Нанизати не зможу їх на нитку,
І не додам прикрасу золоту…
Ті намистини котяться так швидко…
Самі вони створили вже струмок,
Лиш сонце в ньому промінь не купає,
Та кличе за собою рій думок
Й спинитися ніяк не поспішає.
Сльоза-роса…Звідкіль вона взялась?
Чому вона мене собі обрала?
Думками всюди-всюди вже пройшлась,
Та відповіді я не відшукала.
Вже й книгоскриню відчинила я,
Але і там такого не знаходжу:
Чому береться, як і звідкіля?
Думки свої питанням цим тривожу.
В куті глухому з нею я тепер,
І думка ця мене не покидає,
Тече сльоза з очей, немов з озер,
Й обличчя, наче росами, вмиває.
04.12.2020 р.
Солона намистинка
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2020
Свидетельство о публикации №120120408550
Свидетельство о публикации №120120408550
Рецензии