Дзеркало

І знову ночі без покою,
Чомусь тривога на душі.
Немов лишився сиротою,
Немов у спині три ножі.

Один від тих, кому байдужий,
Один від тих, кому близький,
А третій на примару схожий,
Холодний, гострий та бридкий.

Посеред ночі підірвався,
Почувши шепіт у кутку,
Що раптом різко обірвався,
Коли звільнив мене від сну.

Піднявся. Думав,що наснилось,
Холодний піт по спині біг.
Аж бачу – дзеркало схилилось,
Та підійти туди не зміг.

Бо ноги наче у бетон вкопало,
І серце вирвало з грудей,
Все тіло стрімко замерзало,
Окрім лиш двох моїх очей.

І я стояв і все дивився,
Аж поки страх не відступив
Зробивши крок,я зупинився
Бо хтось плече моє схопив.

Чомусь не міг я закричати,
І раптом зовсім зкам'янів,
"Іди! Ти маєш право знати"
Промовив голос з моїх снів.

З'явилась сила у ногах,
Не озираючись ступив,
І раптом знову, дикий страх
Все моє тіло охопив.

Дивлюся в дзеркало - там я,
Та вже не той, якого завжди бачив.
Носив він не моє ім'я
І посмішка була звіряча.

 У нього не було очей,
А замість них лиш чорні плями.
Темніші за усіх ночей,
Що не побачиш над полями.

В одній руці тримав якесь обличчя,
У другій був той третій ніж.
Який був ширше передпліччя,
Не бачив я його страшніш.

Позаду нього йшла отара,
Такі ж істоти, як і він.
Ступали наче чорна хмара,
Один за одним навздогін.

З землі з'являлися дзеркала,
Роздаючи жахливий дзвін.
Усі істоти не змовкали,
Стояв спокійно тільки він.

"A вдало ж ти мене ховав..."–
Промовив я із потойбіччя.
"Та зараз мій вже час настав!"
І він надяг моє обличчя.

Не встиг нічого я спитати,
Як опинився по той бік.
"Не варто навіть і благати"–
Промовив він і просто зник.

Дзеркала всі порозсипались,
І знов звучить цей клятий дзвін.
Та вмить уламки всі з'єднались
І впали до моїх колін.