Лина Костенко. И называлось это - семинары...

            * * *
И называлось это - семинары.
Мы в поиске искр золота в песке.
... Над лесом плыли облака, над нами
лиловым отражением в реке.

Назым Хикмет шёл медленно, был бледный,
вновь сердце, знать, поэту тяжело.
Воскрес, а рядом с ним его пёс верный,
изысканный красивый пёс его.

Он шёл, Назым Хикмет, на встречу с нами.
Тогда мы были все - Литинститут.
И все вопросы, как поток цунами,
решить хотели мы немедля тут.

О, были мы большие полемисты!
Горел румянцем юности азарт -
на все вопросы мы, максималисты,
ответим и решим проблемы, факт.

Был разговор и долгим, и горячим
уже и тучи вечер повернул.
Хикмет сказал:
- Сейчас там передача.
Пожалуйста, поймайте мне Стамбул.

Всё сразу перешло в другую плоскость,
И гладил он оранжевого пса.
А мы ему родной ловили голос.
Была печаль. И с ней была краса.

Весь мир хрипел. Все станции хрипели.
Кричал и спорил мир - в ушах звенит!
Иль мы найти волну ту не сумели,
или она разбилась о гранит, -

но средь разноголосицы и шума,
средь голосов немыслимых сторон, -
о, Турция! Он о тебе всё думал
и тосковал о голосе твоём!

         2.12.2020 г.

Перевод с украинского Владислава Бусова


            * * *
Це називалось — творчі семінари.
Шукання іскри золота в піску.
... Пливли над лісом фіалкові хмари,
як обважнілі кетяги бузку.

Ішов Хікмет. Іще блідий. Ознака —
що серце знов, що тяжко, що воскрес.
А поруч з ним оранжевий собака,
такий красивий вишуканий пес.

Ішов Хікмет. Ішов на зустріч з нами.
А ми були тоді Літінститут.
Усі питання, сколоті тернами,
хотіли бути вирішені тут.

О, ми були великі полемісти!
Пашів рум'янцем юності азарт —
на всі питання зразу відповісти,
усі проблеми зразу розв'язать.

Була розмова довга і гаряча,
уже й ті хмари вечір перебув.
Хікмет сказав:
— Там зараз передача.
Будь ласка, хтось зловіть мені Стамбул.

Все перейшло у іншу враз площину
І гладив він оранжевого пса.
А ми йому ловили батьківщину.
І це був сум. І це була краса.

А світ хрипів. Всі станції гриміли.
Співав, кричав і сперечався світ.
Чи ми знайти ту хвилю не зуміли,
чи десь вона розбилась об граніт, —

але крізь шум, крізь клекіт той і галас,
крізь голоси немислимих країн, —
Туреччино! Чого ж ти не озвалась?
Він так тужив за голосом твоїм!

         Лина Костенко