Підломилась Вкраїни велика епоха,
залишився народ на бобах,
і «в расход» нас пустили пройдохи,
Ех, прожити б останній нам подих,
щоби саванів білих не знати в гробах!
Від старого відмовитись миру,
щоб навчалися думати знов мужики...
Тільки знову створили кумира,
що розсівся в палаццо-квартирі,
щоби людці із панської їли руки!
Не туди йшов й не з тими уперто,
сіяв хліб я, сушив сухарі і п’ятак
підбирав, а за рогом криваве жде пекло,
йде гербарій колекції, плем'я туземне,
і на бійню веде скоморошний вожак!
Потанцює співа, про пеньок і колоду,
лаври спалить і правду зітре перемог.
Знову натовп безмовний, народний
поведуть по дорозі біди, мов, на дно.
Кумир
© Copyright: Петр Скорук, 2020
Свидетельство о публикации №120120306957
Свидетельство о публикации №120120306957
Рецензии
