Мріючи, я питала в татка.
Чому, у людей немає крил?
Я хочу легким пташенятком.
Здійеятись із хмаринками в вир.
Кружляти в швидкому польоті.
Та звідти побачити земне.
Відчути у стрімкому зльоті.
Щось невимовне, і чарівне.
Цю мрію несла все дитинство.
Потім юність кликала в політ.
На волю, з дивним товариством.
Бажання радісне - минулих літ.
До цих пір, воно в мені живе.
І, з роками не зневірене.
Блакитна мрія до себе зве.
Знову, я лечу до вирію.
Блакитна мрiя
© Copyright: Вера Денищенко, 2020
Свидетельство о публикации №120120206107
Свидетельство о публикации №120120206107
Рецензии