Передала у спадок

– Де ти, мамо, куфер взяла?
Що ти в нього поскладала?
Чи коштовності, чи збіжжя,
Чи придане на заміжжя?

– Я колись питала маму,
Як і ти мене, так само,
Звідки він у неї взявся,
Чи у спадок їй дістався.

Цьому куфру літ багато,
Був ще він у старій хаті,
Прабабуся його мала
Й бабці в спадок залишала.

А у ньому все тримали,
Найцінніше, що лиш мали:
Сердаки, блузки й спідниці,
І хустки для молодиці.

Ще й гердани  і коралі,
І перстені туди клали,
Та й полотна домоткані,
Й рушники всі вишивані.

Від прабабці залишились,
Вони зовсім не змінились,
Всі прикраси старовинні,
Що цінуються і нині.

Їх бабуся теж носила,
Зберегти тобі просила –
Це є цінністю родини,
Я дивлюсь на них щоднини.

Час прийшов, моя дитино,
Передать тобі їх нині,
Щоб ти також їх носила
Й в спадок доні залишила.

Тепер куфер я відкрию,
Таємницю ту розкрию:
Що у нього я поклала…
Як реліквію придбала.

І тебе прошу я, доню,
Куфер бережи, як скроню,
Він – реліквія є роду,
Хоч давно вже вийшов з моди.

– Обіцяю, люба мамо,
Все це берегти так само,
Залишити дітям в спадок –
Знає хай про все нащадок.

Цю красу носити буду,
Слів твоїх я не забуду,
Збережу я все, рідненька,
Й доні передам це, ненько.

02.12.2020 р.