544. Василь Стус. Из Рильке. Сонеты к Орфею, I, 13

Груши, агрус, яблоки, бананы -
жизнь и смерть сошлись во вкусе их.
На лице ребенка вдруг проглянет
чувство изумления в тот миг,

когда он чудесный плод вкушает,
потому что имя исчезает,
вместо слова тайна, проступая,
с мякоти струиться начинает.

Что ж вы яблоком зовете? Стойкий
этот солод, сбитый в плоде плотно,
вкусом возрождаемый свободно,

ставший вдруг прозрачным, чистым, бойким -
одинаково земной и солнцезарный.
Ощущенье, радость, опыт – славный!



Груші, аґрус, яблука, банани
і життя, і смерті мають смак.
Із обличчя хлопчика прогляне,
що він чує, коли пильно так

дивний плід куштує спроквола,
бо зникає назва поступово,
щойно таємниця замість слова
з м’якуша стікати почала.

Що ж ви яблуком звете? Стійкий
солод цей, що в плоді збитий щільно
присмаком відроджений повільно,

став ясний, прозорий і меткий —
уводно земний і сонцеграйний.
Чуйність, радість, досвід — незвичайний!