Зазирає сновида-темрява
у вікно.
Ані зіроньки... де й поділися? Геть сліпа.
Блідий місяць заліз на дерево -
як в кіно -
похитався, немов на милицях,
та й упав.
От не знаю, хто осінь стежкою
проведе.
Заблукає – і знов повернеться
знічев’я:
- Я прописана, я тут мешкаю.
Ні? А де?..
- Не твоя пора, осінь-сестронько,
не твоя.
Відгуляла вже, хай зі скрутою,
поміж нас.
Подарую тобі ліхтарик -
бери та йди.
А то грудень ще переплутає:
чи вже час?
Він дражливий, мов перестарок,
хоч молодий.
Я й сама - чи жила? Незчулася,
хто я є:
вже доросла - і дзиґа-віяло,
дитинча.
Не змінились ні дім, ні вулиця –
все моє.
Але наче кудись полинуло
на очах.
Перехiдне
© Copyright: Наталья Мироненко, 2020
Свидетельство о публикации №120113000845
Свидетельство о публикации №120113000845
Рецензии
Люблю твої вірші... люблю тебе... Наташа...
Я навіть не уявляю, як можна не писати українською.
З новим роком. І щоб ми там були...
Сара Мильгрем 30.12.2020 14:00 • Заявить о нарушении
Я навіть не уявляю, як можна не писати українською.
З новим роком. І щоб ми там були...
Сара Мильгрем 30.12.2020 14:00 • Заявить о нарушении
Наша мова не мертва - що б там не казали ті, хто її не сприймає).
Я теж тебе дуже люблю, як і твої вірші - вони живі та теплі)).
З новим роком,сестричко - маємо там бути, повинні)...
Наталья Мироненко 30.12.2020 15:08 Заявить о нарушении
Я теж тебе дуже люблю, як і твої вірші - вони живі та теплі)).
З новим роком,сестричко - маємо там бути, повинні)...
Наталья Мироненко 30.12.2020 15:08 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.