Я... одинак у самотi!

На більше я уже не здатний
Не долетівши ниць упав
Минув мій час що благодатним
Здавався. Не ловив я гав
І якнайдужче намагався
Навіть коли того не знав
Мабуть таки я... підірвався
Згубив себе…
упав, упав…


І вже мабуть і не потрібний
І не моторний як колись
І вже я не до всього здібний
І не тривкий. Кудись ділись
Мої думки стрімкі ретиві
І креативність поривань
І мої посмішки щасливі
І повсякденність вболівань

І руки й очі - пристарілі
І ноги не прудкі не ті
Що щодня не ішли а бігли
І бездоріжжям. У бутті
Мені святі вже не святі
Серденько не співа а скигле
Як одинак у самоті
Злетіти мабуть вже й не зміг би…
Але ж спроможний ще іти...

І я іду навіть повзучи.
Іду повіривши у те
Що смерть людини неминуча
Але й по ній ще щось цвіте
А той що падає із кручі
З гріхом... по вірі пута рвучи
Потрапить в таїнство святе
І в океан... благополуччя!..
Де все... любов`ю проросте!


/Опубликовано: 2018-12-16 05:39:31/