Коли вже сутiнки сивiють...
І в грудях щем
І дивні тіні сновигають
Поміж дерев
А вітер віє, вітер віє
Шепоче мов
Здригаються тривожно вії
Холоне кров
Тоді вдивляєшся у обрій
У кожну мить
А світ непізнаний й тривожний
ледь-ледь бринить
Свидетельство о публикации №120112703437