Вам, саркофаги Рима, поклон,
вам, кого сердце сыздавна чтит,
ясная влага старопрежних времен
из вас бодрою песней струит.
Вот урна открытая – как чабана
око веселое, только со сна, и
звучноголосно звенит пчела,
и мотыльки безмолвно порхают.
Вам, отворившие снова уста,
мой поклон. Вы сомненья изгнали,
знаете вы, какова немота.
Други, а это постигнули мы?
Урнам и людям лик отливали
в долгих раздумьях погибшие дни.
Вам, саркофаги римські, уклін,
вам, кого серце здавна шанує,
світла вода старожитніх днин
з вас, мов бадьора пісня, струмує.
Ось урна прочинена — мов чабана
око веселе, щойно зі сніння.
Там і бджолина пісня гучна,
й гарних метеликів безгоміння.
Вам, розтулені вдруге вуста,
мій уклін. Ви ж бо сумнів здолали,
знаєте, що то є німота.
Друзі, а ми це збагнули чи ні?
Урнам і людям вид формували
в роздумах довгих згаяні дні.
541. Василь Стус. Из Рильке. Сонеты к Орфею, I, 10
© Copyright: Алёна Агатова, 2020
Свидетельство о публикации №120112608736
Свидетельство о публикации №120112608736
Рецензии