я кричу, і ти мене не чуєш.
мені страшно, задихаючись, губами
повторять слова одні і ті ж,
слухати що ти мені диктуєш,
ніби з розмаху вставляєш в ребра ніж.
дощ приходить після сонця, значить,
я дістану з портфеля парасольку,
пошию плащі з клаптів печалі.
коли дитина відпустить руку - - плаче,
я кладу її в кишені і йду далі.
в майбутньому і я одягну плаття,
навчуся посміхатися людям,
буду спокійна як мій домашній кіт.
мене чекають сходинки і підняття
щастя. зі мною будуть сестри, браття.
після дощу настає розквіт.
пiсля дощу
© Copyright: Лина Бронина, 2020
Свидетельство о публикации №120112309682
Свидетельство о публикации №120112309682
Рецензии