Прозорі краплі падають по двоє
на жовту землю, вкриту, мов тоді,
коли зійшла зоря фанерозою,
життя відкривши щастю і біді.
Холодний вітер з усмішкою блазня
ковдрину флори скручує в рулон,
щоб розстелити потім в клітці в’язня,
якому підкорився Вавілон.
І все пусте, зав’язане на волі
та намаганні слави домогтись,
ковтне нарешті власної недолі,
що тут була захована колись...
Еволюцiя
© Copyright: Александр Ноцкий, 2020
Свидетельство о публикации №120112105569
Свидетельство о публикации №120112105569
Рецензии
