П-д на рус. - А. Матвiйчук - Страх

Мой перевод на русский язык стихотворения
Анатолия Матвийчука "Страх":

Чем далее отходим мы от Бога,
от пониманья Цели и Пути,
тем больше озираемся убого,
не в состояньи страх свой победить.

В реальности сумели заблудиться,
и удивлённо глядя в зеркала -
мы видим перекошенные лица,
лишенные надежды и тепла.

Нам страшно иногда до посиненья,
невежество у нас прочней стены,
мы рушим мир, не ведая сомнений,
не ощутив на совести вины.

Мы молимся и бьём поклоны тупо,
не зная ни раскаянья, ни слёз,
подобны души треснувшим скорлупам,
и Дух из них лукавый бес унёс...

Один бежит во власть, другой - в наркотик,
чем больше доза - тем страшнее грех,
но подлая действительность жестока,
и в ней всё меньше радостей-утех.

Глобальный страх - как сжатая пружина,
уже ложится палец на курок,
и всё труднее сдерживать нам джинна,
что в голове играет адский рок.

Страшней всего для страха - то мгновенье,
где жизнь со смертью встретиться должна,
где музыкой небесной очищенья
предвечная приходит тишина.

Тогда лишь - просветлённо и раздольно,
избавившись от тела кабалы,
смерть пережив, душа заплачет вольно,
навеки скинув страха кандалы.

Эмма Иванова.
20.11.2020г.

===============================================

        Оригінал
   Анатолій Матвійчук
        "Страх" :
https://sofispace.com/poems/anatolij-matvijchuk/strakh

Чим далі ми відходимо від Бога,
Від розуміння Шляху і Мети,
Тим більше озираємось убого,
Не в змозі власний страх перемогти.

Ми загубились в просторі і часі,
І дивлячись на себе в дзеркала,
Ми бачимо розгублені гримаси,
Позбавлені надії і тепла.

Нам страшно аж до холоду на скронях,
Невіглаством припертим до стіни,
Ми в порох світ розтерли на долонях,
А на сумлінні — жодної вини.

Ми молимось і б’єм поклони тупо,
Не знаючи розкаяння і сліз,
Та душі наші — наче шкаралупи,
З яких поцупив Дух лукавий біс.

Хтось в героїн тікає, хтось у владу,
Що більше доза, то страшніше гріх,
Але жорстока дійсність, як розплата,
А в ній все менше радощів і втіх.

Глобальний страх, мов стиснута пружина,
І вже лягає палець на курок,
Все важче, важче стримувати джина,
Що грає в мозку інфернальний рок.

Та є одне для страху найстрашніше:
Невідворотна мить на тій межі,
Коли приходить предковічна тиша,
Як музика очищення душі.

Лише тоді — просвітлено і ніжно,
Позбувшись тіла й переживши смерть,
Душа заплаче звільнено і втішно,
Кайдани страху викинувши геть.