Особисте небо
Я не хочу тебе забувати,
Бо на серці так сумно і лячно.
Я не хочу твій вірш відпускати,
Щоб думки відчувати, як власні.
Небо плаче відкрито сльозами.
Книги стали забутим гаданням.
Особисте, як скарб під замками.
Плутанина з далеким коханням.
Я так хочу до тебе звернутись.
Не спадає на думку, що буде.
Я впіймаю веселку і сутність,
Бо сміливі - з надією люди.
Ти - поезія, доля і сонце.
Чи дозволено просто кохати?
Вогник сяє в осіннім віконці.
Новий Рік будем разом чекати.
19. 11. 2020
Свидетельство о публикации №120111910077