Він ще жив звичайним буденним життям:
прокидався в маленькій кімнаті світлій,
озирався, чи сам він на білім світі,
відчувався покинутим дитям.
А вона вже все вирішила сама:
і за нього, і за себе – тим більше,
вона вже щасливо хворіла на вірші
і щасливо знала, що життя – не дарма.
І коли все склалось, як мріялось їй,
він відчув що ніколи не буде самотнім,
зрозумів, що жіноча любов – незворотня,
і він мріяв саме таке: «Ти – мій!».
Вiн ще жив звичайним буденним життям
© Copyright: Миклош Форма, 2020
Свидетельство о публикации №120111600137
Свидетельство о публикации №120111600137
Рецензии