Роберта 2. В закатных покрывалах ноября. Рус. Бел
Там разбросав одежды вдоль дорог,
Стоят нагие души в дымке розовой.
И только перемётный ветерок
Их треплет паутинками прозрачными,
Листвы остатки бросив к алтарю.
Иду туда, где мне так сладко плачется,
Где каждую вечернюю зарю
Поют колокола в осенней звоннице.
И свечи белым пламенем горят-
За упокой любви природа молится
В закатных покрывалах ноября.
У заходніх покрывах лістапада
Іду па схіле ў манастыр з адновай,
Там раскідаўшы ўздоўж дарог адзенні,
Стаяць бярозы ў смузе ружовай.
Дзе ветрык перакідны дзме паменей,
Цярэбіць павуцінкамі празрыстымі,
Лістоту кінуўшы да алтара.
Іду туды, дзе плачацца маністамі,
Як кожная вячэрняя зара
Пяюць званы ў восеньскай званіцы.
І свечкі, нібы подых адзіноты-
спачын кахання кожнаму маліцца
Ў заходніх покрывах лістоты.
Построчный перевод на белорусский язык Максима Троянович
Свидетельство о публикации №120111502209