меланхолия осени-я
що тумани зітхають від болю,
що зневіра, неначе змія,
трутизною присмачила долю…
хаотичні акорди тіней
не дають тому відчаю згоди
в напівтемряві мокрих алей
сьорбать знову і знов прохолоду…
за спиною ховається гріх –
то журба знепокоїла серце,
а безладдя осінніх доріг
вже маскує із листя ряденце…
та нашіптує, наче відьмак,
нині вечір своє чаклування,
в унісон з ним старенький вітряк
про своє проскрегоче страждання …
і схиляється долу будяк
весь охлялий, а все ж бездоганний…
мені журно, що осінь – то я,
ще й сповита мотивом органним…
*****
грустно так, что осень это – я,
что туманы вздыхают от боли,
что уныние, будто змея,
нам обильно приправила долю…
хаотичные ноты теней
не дают безнадёге согласье
в полумраке промокших аллей
чуть пригубить святого ненастья…
за спиной то ли грех, то ли рок –
серце снова кручина тревожит,
неустройство осенних дорог
спрячут листя от поздних прохожих…
и нашепчет, подобно волхвам,
нынче ветер своё предсказанье…
в унисон с ним ветряк старикан
проскрипит, как всегда, о страданье…
и склоняется долу будяк,
ослабевший, но всё ж безупречный…
меланхолия осени – я,
опелёнута музыкой вечной…
11.11.2020
(с) Дмитро Тась (Могилянський)
Свидетельство о публикации №120111100389