Светлана Мель. Вышитое. Рус. Бел
Грусть непрошено наползла,
Миг вне действия, вздох вне времени,
День без имени и числа…
Небо щурится между ветками:
«…Гладью вышито ли, крестом –
Истончается ткань вся ветхая,
Все цветы твои на пустом…»
Но снуёт игла неприкаянно,
Ей ничьи слова не указ.
Не её вина, что нечаянно
Колет пальцы мне всякий раз.
Вновь кольнёт: «Гляди – скажет – выше-то!
Не о том печаль, не о том!
Ветки вышиты, небо вышито,
Кем-то вышито на пустом!»…
Миг вне действия, взгляд вне зрения…
Это сбудется не со мной.
Зимних сумерек свет сиреневый
Вышил-вышептал летний зной.
Вышытае
Зімовага змяркання бэзавае святло …
Сум няпрошана напоўз,
Імгненне па-за дзеяннем, уздых па-за часам,
Дзень без імя і ліку…
Неба жмурыцца паміж галінкамі:
"…Роўняддзю ці вышыта, крыжом -
Вытанчаецца тканіна ўся трухлявая,
Усе кветкі твае на пустым…"
Але ходзіць іголка непрыкаяна,
Ёй нічые словы не ўказ.
Не яе віна, што неспадзявана
Коле пальцы мне кожны раз.
Ізноў кальне: "Глядзі - скажа - вышэй вось!
Не пра тое смутак, не пра тое!
Галінкі вышыты, неба вышыта,
Кімсьці вышыта на пустым!"…
Імгненне па-за дзеяннем, погляда не было…
Гэта спраўдзіцца не са мной ёмка.
Зімовага змяркання бэзавае святло
Вышыў-вышаптаў летняй спёкай.
Построчный перевод на белорусский язык Максим троянович
Свидетельство о публикации №120111002858