(Відчуття глибин у вісні
не досягнуто у вірші і 5-ти відсотків)
Чалапав, хлюпав у багні,
І кожен крок тяжів, гнітивий.
А дощ за комір ліз в імлі,
Як гість унадливий і хтивий.
Зненацька шарпнув блиск гучний.
І всю навкруж, як обвалило.
А з обіруч гук чарівний,
Ніби екран, відкрило.
Палахкотіло і цвіло,
Та ніжністю пахтіло.
Палке щось у душі росло
Зворушливо, окрило!
Світлина зверху осяйна
Коханий лляла усміх,
Безмірно мила і чудна –
Струмок емоцій світлих.
Посеред – гілка поперек –
Об’ємність фарб і блисків,
Незнаний плин, мов сік смерек,
Наснаги хвилі тисків.
А знизу квітонька ясна
Вібрує живодайно
І підіймає тло, красна,
В гармоній вічність файно.
Надалі – диво в бік пішло,
Потиху зір тьмяніло.
Неначе, в пам’ять намело,
А, може, щось закрило.
Прокинувсь раптом. Ранок рве
Серпанок хмар предденних
І виправляє все криве
На розпал мрій натхненних.
СОН ПРО ДУШУ
© Copyright: Виталий Кирпатовский, 2020
Свидетельство о публикации №120110904296
Свидетельство о публикации №120110904296
Рецензии