Метель из слов... Из Лины Костенко

***

Циферблат годинника на розі
хуртовини снігом замели...
Нам з тобою, видно, по дорозі,
бо ішли й нікуди не прийшли.
Знов ті самі вулиці незрячі
і замету хвиля снігова.
Нам з тобою легко так, неначе
вітер нам підказує слова.
– Підкажи найлагідніше слово,
я його слухняно повторю.
Розгуляйся буйно і раптово,
заглуши усе, що говорю! –
Не було ні зустрічі, ні туги.
Не було пориву і жалю.
Я спокійна.
Я щаслива з другим.
Я тебе нітрохи не люблю.
А якщо заплачу і руками
я торкну ясне твоє чоло, –
нас не бачать леви біля брами:
левам очі снігом замело.

*************************************

***

На углу часы почти не видны,
их метели снегом замели...
Нам с тобою по дороге, видно:
никуда, увы,  мы не пришли.
Те же улицы - пусты, незрячи -,
и  заноса снежная волна.
Нам с тобой легко так... Не иначе
ветер нам подсказывал слова:
-Подбери  живительное  слово,
я его послушно повторю.
Разгуляйся буйно  и сурово,
заглуши все то,  что говорю! -
Не было ни встречи нам, ни горя,
сожаления не давят грудь.
Я счастлИва.
Мне с другим спокойно.
И тебя я не люблю  ничуть.
Если же заплачу и руками
трону ясное твое чело,
нас с тобой  не видят львы из камня:
львам глаза метелью замело.