Коли пташки у вирій відлітали,
Самотнім вечором; Тебе тоді не було,
Я ледь дихаючи, пісеньку складала
Про те, як щастячко у тьмі тонуло.
І знаєш, пісня ця даремно
Лунає, Всесвіт огортаючи,
Й до тебе не дійде, напевно,
Адже живеш, мене в перехожих не шукаючи.
А пісня та про долю-неньку,
Про нас з тобою, що могли
Разом ростити вже маленьку,
Чиє життя не вберегли.
Тож, як заведено наприкінці,
Поки ще хтось співає рядки,
Ми щиро славимо промінці,
Які прокладають світлі роки.
Поки хтось спiва...
© Copyright: Наталия Монде, 2020
Свидетельство о публикации №120110708487
Свидетельство о публикации №120110708487
Рецензии